- Не можу посидіти. Я не зайчик, а жабка, що стрибає! – відповідав зайчик, продовжуючи гру. Втім, і зайчикам, і жабкам колись настає час лягати у ліжечко, відпочивати. Зайчик умився, почистив зубки та пішов у ліжечко.
- Та як же я буду спати? Я ж зовсім не хочу. Краще піду ще пограюся, - сказав зайчик мамі.
- То ти не хочеш спати, а твої ніжки хочуть, - відповіла мама. – Вони увесь день бігали та стрибали. Краще нікуди не йди, а поклади свої ніжки спати.
- А як?
- Сідай на ліжечко, поклади ніжки на вкрий їх ковдрою, що їм тепло було, пояснила мама. Зайчик зробив, як сказала мама, та запитав:
- А що тепер?
- А тепер поклади спинку спати, вона також втомилася.
Зайчик влігся на ліжечко та питає:
- А тепер?
- Тепер давай поміркуємо, хто більше втомився: твої рученята, що увесь день кидали м’ячик, копалися в пісочку, катали машинки? Чи твої вушка, які зранку до вечора літали за вітром та слухали, що де відбувається?
- Мабуть, і ручки, і вушка сильно втомилися, - відповів зайчик.
- Так вкладай же їх швидше спати, синку. Нехай відпочивають.
Зайчик поклав голівку на подушку, а руки – на ковдру, та каже:
- Все одно я спати не хочу. Що ж мені, тепер чекати, поки ніжки, ручки, спинка та вушка посплять?
Зайчик насправді ще не хотів спати, але далі гратися йому ще менше хотілося.
- Краще почекати, поки вони відпочинуть, - сказала мама. – А щоб тобі не було сумно, я розповім тобі казочку, добре?
- Добре, - залюбки погодився зайчик.
Мама почала розповідати йому казку про пригоди маленького їжачка. Втім, цього разу зайчик не встиг дізнатися, як ці пригоди закінчилися, адже він швидко заснув.
