- Оце так! – здивувався кінь, що спостерігав за забавою песика. – Дай-но і я поміряю.
Кінь став ногами у калюжу, роздивився та розчаровано заявив:
- І зовсім ця калюжа не по коліна. Дивіться, я ледь копита замочив. Звичайнісінька калюжа.
- Глибока, глибока! – загавкав песика.
- Та ні, маленька! – наполягав кінь.
Поруч йшла кішка. Песик та кінь попросили кішку вирішити їхню суперечку, але кішка ні за що не погоджувалася міряти калюжу, якої б глибини вона не була. Кішка боялася води.
За песиком та конем спостерігав горобець. Він сидів на гілці дерева, під яким і розмістилася та сама калюжа. Зверху горобцю було зовсім не зрозуміло, чи багато там води. Втім, вона його дуже зацікавила, і він чекав, що скажуть тварини про цю калюжу.
- Щось я нічого зрозумів, - сказав горобець. – Доведеться самому калюжу поміряти.
Горобець полетів на землю та заліз у калюжу. Вода накрила його просто з головою.
- Рятуйте! – булькав горобець, виринаючи з калюжі. Його пір’ячко стало мокрим, тому він не міг ані злетіти, ані зрушити з місця.
На допомогу горобцю прийшов кінь. Він опустив свій хвіст у воду, а горобець зачепився за нього дзьобом.
Кінь витягнув мокрого та наляканого горобця на землю і каже:
- Це ж треба! Калюжа така маленька, а ти ледь не потонув. От якби ти в річку впав, тоді зрозуміло – небезпека!
Песик, який хоч і вважав цю калюжу глибокою, також не зрозумів, як таке могло статися. Та все пояснила кішка, яка хоч і боялася води, але була розумною:
- Що одному здається глибоким та великим, для іншого є маленьким та дрібненьким. Ось для мурахи, наприклад, ця калюжа здалася б цілим морем, а слон, певно, навіть би її не помітив. До чужого досвіду прислухайтеся, але й самі не забувайте думати, оцінювати та робити висновки!
