Тут сперечальники побачили неподалік ще одне маленьке жабеня, яке спостерігало за їхніми стрибками.
- Дивись на нас уважно, малий. Ти так далеко стрибати не вмієш, адже у тебе лапки не доросли. Вчися, якщо зможеш, - насміхалися над малюком жабенята. – Хоча куди тобі до таких чемпіонів, як ми!
Малому жабеняти стало прикро, що вони над ним сміються, і воно відповіло:
- Я хоча й маленьке, але до Місяця дострибну.
- Ква-хва-ха! – зареготали жабенята. – Оце ти даєш – до Місяця! Ну то, давай, покажи!
- Зараз день, і Місяця не видно, - відповіло маленьке жабеня. – Приходьте краще ввечері, ось тоді й покажу.
Ввечері усі троє жабенят зустрілися на березі озера. На небі було видно яскравий Місяць. Старшим жабенятам вже кортіло швидше посміятися над невдачею малого.
- Ну що, давай – стрибай до Місяця, - квапили вони його.
- Стрибаю! – бадьоро відповіло мале жабеня і стрибнуло в озеро. Просто на те саме місце, де у воді було видно відображення Місяця.
Жабенята аж рота повідкривали. Спочатку вони збиралися щось заперечити, але все було по-чесному: мале жабеня дійсно дострибнуло до Місяця!
- Хоч і малий ти, але кмітливий, - сказали вони йому. – Справжній чемпіон!
