- Красуне, виходь за мене заміж, - сказав Христофор.
- Що це ти вигадав? - зверхньо відповіла красуня. - Я знаєш хто? Я принцеса цієї країни. А ти подивись на себе, на свій старий одяг та взуття, на простеньку торбу за спиною!
- Я - мандрівник, подорожую та збираю дива світу, - сказав Христофор. - А одяг та взуття завжди можу змінити на нові.
- Дива збираєш? - всміхнулася принцеса. - Так покажи мені хоч одне диво, тоді, може, я зголошуся вийти за тебе заміж.
Звичайно, красуня не збиралася за Христофора заміж, а ось дива хотіла побачити.
Христофор почав розповідати принцесі про чудові місця, показував світлини.
- Та хіба це дива? - хмикнула принцеса. - Йди, шукай справжнє диво, а без нього не приходь.
Засмутився Христофор: де ж йому узяти чарівне диво? Він сів на лаву в парку та почав думати. Повз нього йшов дідусь невеличкого зросту.
- Чого такий печальний, юначе? Хтось образив тебе? - запитав раптом дідусь.
Христофор розповів йому про зустріч з принцесою, яку він полюбив, та яка вимагає від нього дива.
- Всього лише дива? - здивувався дідусь. - Та це ж так просто. Ось, наприклад, твої старі чоботи...
Дідусь схилився над чоботами Христофора, поплескав в долоні, щось прошепотів та сказав:
- А тепер спробуй добігти до он того ліхтаря! Побачиш, що буде.
Христофор зробив перший крок, та раптом миттю опинився біля ліхтаря. Виявляється, що старі чоботи понесли його зі швидкістю автомобіля.
- Оце диво! - вигукнув Христофор.
- А що там у тебе в торбі? - запитав дідусь.
- У мене там ковдра та сопілка.
- Давай-но їх сюди, - сказав дід.
Дідусь поклав ковдру просто на дорозі, поплескав в долоні, і сказав:
- Сідай та скажи: "Підніми мене, ковдро, над лавкою, та покатай".
Христофор сів на ковдру та вимовив ці слова, а та піднесла його наверх та полетіла парком.
- Дідусю, ти справжній чарівник! - сказав Христофор.
Та дідусь нічого не відповів. Він потримав в руках сопілку, а коли Христофор на ній зіграв, то виявилося, що тепер сопілка видає звуки цілого оркестру!
- Ну що ж, йди до своєї принцеси та здивуй її. Може, вона й погодиться вийти за тебе заміж, - сказав дідусь.
- Чим я можу тобі віддячити? - запитав Христофор.
- У тебе в торбі я побачив цукерки. Такими ж я ласував багато років тому, коли мандрував Індією. Може, пригостиш? - відповів дідусь.
Христофор насипав діду щедру жменю цукерок, не встиг підняти голову, а дідусь зник невідомо куди!
- Ой, дива! - промовив Христофор.
Він попрямував до магазину, щоб купити собі красивий костюм, та вирушив до палацу принцеси.
- Вітаю, красуню! - сказав Христофор. - Я готовий показати тобі диво.
- О! Знову ти? Бачу, причепурився. А чому чоботи старі? Чи грошей не вистачило? - насміхалася принцеса.
- Ні, то чарівні чоботи. Ось дивись!
Христофор скомандував чоботам бігти, і вони понесли його з неймовірною швидкістю.
- Та хіба це диво? - сказала принцеса. - Може, в твоїх чоботах сховані двигуни.
Засмутився Христофор з цих слів. Він узяв свою сопілку та почав грати, сподіваючись, що це здивує принцесу.
- Стій, я не люблю музику! - скомандувала принцеса, - Може, є в тебе ще якісь дива?
Тут Христофор уважно подивився на красуню-принцесу та подумав: "Ой, яка ж вона зла, холодна та невихована! Як я міг закохатися в неї?" Христофор дістав ковдру з торби, сів на неї та полетів додому. Принцеса щось кричала йому, але мандрівника це не торкало.
Повернувшись додому, він раптом зрозумів, що ані чоботи, ані ковдра, ані сопілка більше не чарівні, а стали звичайними, як раніше.
- Юначе, як ти гарно граєш! - сказала одна дівчина, що, проходячи повз нього, почула його гру. - Ніколи в житті не чула такої гарної музики!
Христофор познайомився з цією дівчиною, згодом вони покохали один одного, і одружилися.
- Яка в мене дружина - просто справжнє диво! - радів Христофор. - І гарна, і розумна, і добра!
Христофор з родиною ще багато мандрував світом, але про свою чарівну мандрівку він ніколи не забував й розповідав своїм дітям, які бувають дива на світі.
