Серед засобів масової інформації лідирує телебачення, йому ми присвячуємо чи не найбільше часу. Люди вмикають телевізор за вечерею, коли одягаються зранку на роботу, коли приймають гостей… А наші діти? Вони, звісно, наслідують дорослих: виконують домашнє завдання, граються, їдять на фоні ввімкненого телевізора. Він стає центральною точкою дому, а перегляд телепрограм і серіалів часто є єдиною спільною розвагою в сім’ї. Замість того, щоб поспілкуватися за обіднім столом, поділитися враженнями від прожитого дня, поцікавитися справами близьких, прогулятися разом осіннім парком – ми автоматично вмикаємо телевізор і перетворюємось на німу аудиторію.
Вплив засобів масової інформації на нашу свідомість досліджено на сьогодні недостатньо. Але він, звісно, присутній, і найбільше йому піддаються саме діти, які часто відтворюють буквально побачене на екрані. По телевізору, причому в будь-яку пору доби, можна побачити сцени насильства і брутальності. Та що вже там говорити про бойовики, різноманітні шоу і кримінальні новини. У невинних, на перший погляд, мультфільмах класичною комічною сценою є відірвати комусь голову чи викинути з вікна. До таких сцен діти звикли настільки, що вони перестали їх вражати. А перегляд жорстоких епізодів спонукає до агресивних дій. Це, мабуть, ні для кого не секрет. Діти можуть переносити побачене в реальне життя.
Переглядаючи вечірні новини, ми практично одночасно бачимо сюжети про політичні події, людські драми і нещастя, останні модні тенденції, скандали та світські плітки і страшні злочини… Все почуте і побачене змішується в голові, ми перестаємо адекватно реагувати на отриману інформацію, аналізувати її, стаємо некритичними, байдужими, незворушними, адже такі сцени стають вже буденністю.
Говорити про подібні речі можна дуже довго. Але може варто нарешті переламати цей «культ телевізора»? Звісно, ми не можемо і не повинні повністю виключати телебачення (чи інші чудові винаходи цивілізації) з нашого життя. Маємо користуватися ними, але з розумом, більш ретельно фільтруючи те, що переглядаємо ми і, особливо, наші діти! Інколи навіть не задумуємось над подібними речами, але вони впливають на нас, і впливають часто згубно.
Автор: Марта Павлюк
