Календар вагітності та розвитку дитини

Новонароджений по місяцях

«Культ телевізора»

«Культ телевізора»
 

Їдучи в метро читаємо газету, в маршрутці слухаємо радіо, на кухні «фоново» працює телевізор, йдемо по вулиці - з білбордів нас атакує реклама, у мережі проводимо по кілька годин на день… Ми сприймаємо величезну кількість інформації, це стало нашим способом життя. І наші діти – не виключення. Але як це впливає на нас?



Серед засобів масової інформації лідирує телебачення, йому ми присвячуємо чи не найбільше часу. Люди вмикають телевізор за вечерею, коли одягаються зранку на роботу, коли приймають гостей… А наші діти? Вони, звісно, наслідують дорослих: виконують домашнє завдання, граються, їдять на фоні ввімкненого телевізора. Він стає центральною точкою дому, а перегляд телепрограм і серіалів часто є єдиною спільною розвагою в сім’ї. Замість того, щоб поспілкуватися за обіднім столом, поділитися враженнями від прожитого дня, поцікавитися справами близьких, прогулятися разом осіннім парком – ми автоматично вмикаємо телевізор і перетворюємось на німу аудиторію.

Вплив засобів масової інформації на нашу свідомість досліджено на сьогодні недостатньо. Але він, звісно, присутній, і найбільше йому піддаються саме діти, які часто відтворюють буквально побачене на екрані. По телевізору, причому в будь-яку пору доби, можна побачити сцени насильства і брутальності. Та що вже там говорити про бойовики, різноманітні шоу і кримінальні новини. У невинних, на перший погляд, мультфільмах класичною комічною сценою є відірвати комусь голову чи викинути з вікна. До таких сцен діти звикли настільки, що вони перестали їх вражати. А перегляд жорстоких епізодів спонукає до агресивних дій. Це, мабуть, ні для кого не секрет. Діти можуть переносити побачене в реальне життя.

Переглядаючи вечірні новини, ми практично одночасно бачимо сюжети про політичні події, людські драми і нещастя, останні модні тенденції, скандали та світські плітки і страшні злочини… Все почуте і побачене змішується в голові, ми перестаємо адекватно реагувати на отриману інформацію, аналізувати її, стаємо некритичними, байдужими, незворушними, адже такі сцени стають вже буденністю.

Говорити про подібні речі можна дуже довго. Але може варто нарешті переламати цей «культ телевізора»? Звісно, ми не можемо і не повинні повністю виключати телебачення (чи інші чудові винаходи цивілізації) з нашого життя. Маємо користуватися ними, але з розумом, більш ретельно фільтруючи те, що переглядаємо ми і, особливо, наші діти! Інколи навіть не задумуємось над подібними речами, але вони впливають на нас, і впливають часто згубно.

Автор: Марта Павлюк
 

Файли для завантаження

Цікавий матеріал для вас

Схожі статті

|

Як познайомити дитину з професіями

Багато в чому щастя і успіх дитини в майбутньому пов'язані з тим, чи зможе вона самореалізуватися в професійному плані. Безумовно, всі батьки бажають своїм дітям найкращого, і з раннього віку починають знайомити дитину з різними видами діяльності і професіями. Це важливо, тому що допомагає сформувати ставлення дитини до праці, як своєї, так і інших людей.

Як «правильно» карати дитину?

Процес виховання неминуче передбачає наявність такого моменту як покарання. Якщо слово «покарання» піднімає в вашій уяві картину, де заплаканий малюк стоїть в кутку, а мама (тато) злісно виговорюють його (чи навіть шльопають по попі) – доведеться розірвати цей шаблон. Адже покарання може бути абсолютно різним (на щастя, для більшості сучасних батьків фізичне покарання – річ неприпустима). Не хотілося б оперувати термінами «правильно» і «не правильно», адже границі їх дуже розмиті, та, тим не менш, поговоримо про «правильне» покарання в контексті «ефективне покарання» - таке, яке приносить бажаний ефект. Отож…

Якщо у вашої дитини з’явились уявні друзі

Ви помітили, що ваша дитина почала спілкуватися з уявними товаришами, граючись, вона називає їх імена, спілкується з ними, а, може, навіть, доглядає за такими «друзями»: годує, водить на горщик, вкладає спати? Звісно, це може здивувати чи навіть насторожити батьків. Чи варто хвилюватися?

Виховання «страшилками»: чи існує альтернатива?

Класична ситуація: дитина відмовляється їсти (одягатися, спати, читати, прибирати, чистити зубки…), а батьки, в якості виховного методу, одразу підключають старі-добрі «страшилки» - прийде Баба Яга, лікар зробить укол, забере міліціонер, з’явиться павучок чи рогата коза… Ці нехитрі сюжети передаються з уст в уста: Бабою Ягою лякали нас, тепер і ми своїх дітей лякаємо. А робимо це тому, що такий метод майже завжди спрацьовує, хоча інколи задумуємось: чи правильно залякувати малечу?