Діти воліють аби на них насварилися, ніж цілком проігнорували.
Але, нажаль, батьки часто ігнорують дітей, і все через шалений темп нашого життя, перенасиченість різними справами і обов’язками. Можливо через це ми не помічаємо хороших вчинків наших чад і забуваємо їх хвалити за ці вчинки (що дуже важливо). Дитина поводиться добре, не завдає клопотів, - от і чудово, приймаємо це як належне. Натомість, коли дитина зробить щось погане – моментально звертаємо на це увагу. З однієї сторони – це природно. Але дітям вкрай потрібна увага батьків, тому вони можуть зробити неправильні висновки: «Мама й тато звертають на мене увагу лише тоді, коли я нечемний (а). Отже треба робити побільше неправильного, тоді весь час буду в центрі уваги».
Мусимо вчитися помічати, коли наші діти поводяться добре, і винагороджувати їх за це увагою та похвалою. Практикуючі сімейні психологи наводять безлічі прикладів, коли проблеми з поведінкою дітей у різних сім’ях стрімко вирішувались після того, як батьки змінювали «концепцію похвали» (назвемо це так).
Ще одна важлива деталь: похвала має стосуватися конкретної поведінки. Набагато легше сказати: «Дякую, що відчинив мені двері, коли ми виходили з супермаркету», ніж «Сьогодні ти поводився дуже галантно».
Часом буває, що є проблема у конкретній ситуації, наприклад дитина стабільно розкидає свої речі, приходячи зі школи, забуваючи класти портфель і верхній одяг на місце. В таких випадках буває не так легко підмітити момент, коли вона все ж зробить все «як треба», аби похвалити її за це. Проте, якщо Ви будете уважними, то обов’язково вдасться все ж впіймати цей момент, похваливши дитину: «Дякую, що ти сьогодні не розкинув свої речі, а поклав їх на місце. Горджуся тобою!». Коли дитина розуміє, що привертає увагу батьків (якої так прагне, і якої часом так бракує) вже не поганою поведінкою, а хорошою, - одразу відпадає потреба погано поводитись задля додаткових «знаків уваги» в вигляді зауважень чи докорів.
Батьки мусять весь час зміцнювати відсутність негативної поведінки, хвалячи дитину навіть за те, що ця поведінка не проявляється. Може хтось скаже: «Це вже занадто». Але даний метод є дуже ефективним, він справді допомагає батькам коригувати поведінку дітей без істерик і зайвих клопотів. Це набагато дієвіше, ніж звертати увагу на дитину лише тоді, коли вона поводиться погано. Такий підхід має ще й додаткові переваги, а саме – дитина стає впевненішою в собі, росте її самооцінка та мотивація добре поводитися.
Основний висновок, який хочеться підвести: діти потребують нашої уваги, вона є для них винагородою. А вже ми, батьки, самі маємо вирішити: зосереджувати увагу на добрій поведінці дитини, чи на поганих вчинках.
Автор: Марта Павлюк
