Таких прикладів можна навести багато, а все це до того, що не слід сплутувати усі ті ролі, які нам пощастило в житті виконувати, та не виділяти якоїсь з них як найголовнішу, бо це неминуче веде до порушення балансу у сімейних відносинах, та є початком різних проблем. Тут йдеться і про жінку, яка ставши матір’ю повністю присвячує себе дитині, занедбуючи роль дружини, і про маму, яка ніяк не звикнеться з тим, що дитина вже виросла і сама давно створила власну сім’ю, продовжуючи настирливо «піклуватися» про сина чи доньку. Але в цій статті хочеться більш конкретно зупинитися на ролях бабусі і дідуся: тут, виявляється, також важливо не переборщити.
Онуків люблять більше, ніж дітей…
Народна мудрість говорить про те, що до онуків є особлива, невимовна любов, яка не зрівняється з жодним іншим почуттям. Це справді чудово! Проте і тут все має бути в міру. Часто так буває, що бабусі-дідусі допомагають власним дітям у вихованні їхніх дітей (своїх внучат), адже шалені темпи нинішнього життя не дозволяють довго засиджуватись у декретній відпустці, няню наймати не всі мають можливість і бажання, то кому ж довірити своє чадо, як не найріднішим? І тут ховаються деякі небезпеки: по-перше, коли бабуся (дідусь) надто захоплюються вихованням онуків, що це відбивається на їхніх власних подружніх стосунках з чоловіком (дружиною), що несе багато негативних наслідків. По-друге, батьки, повністю довіряючи комусь виховання власної дитини (хай навіть найріднішим людям), позбавляють себе цього прекрасного досвіду, цієї надважливої ролі – батька і матері, позбавляють себе нагоди для власного розвитку, яку дарує піклування про дітей. Також, суттєво утруднюється зав’язування контактів з дітьми тоді, коли батьки захочуть перейняти опіку над ними. Втручання дідуся й бабусі перешкоджає батькам освоїти їхні батьківські ролі, а інколи буває й таке, що присутність «третьої особи» (бабусі чи дідуся) призводить до усунення батька дитини на задній план, а це вже загрожує подружній спільноті батька і матері дитини. Є ще й третя сторона – діти, яких мають виховувати ті, хто їх народив, тобто люди, старші від них на одне, а не на два покоління.
Здавалося б, навіщо ускладнювати? Це так природньо, коли бабуся і дідусь виховують внуків, і вже стало майже традицією. Але запитайте у тих сімей, в яких було саме так, чи відчули вони усі «за» і «проти»? І, напевне, Вас більш детально посвятять у деякі важливі нюанси наявності саме такої моделі сім’ї.
В жодному разі даною статтею не хотілося б когось наштовхнути на висновки, що бабусю і дідуся потрібно якимось чином відгородити від онуків, чи свідомо «дозувати» їхнє спілкування. Просто хочеться підкреслити, що Ваша сім’я – це неповторний світ, Ваш світ, в якому є своя атмосфера, свої правила, кожен виконує свої ролі, які не можна сплутувати чи довіряти їх комусь іншому, про що говорилось на початку. Бабуся і дідусь – це великий скарб! І якщо вони не входять у роль батьків, а залишаються тими, ким мають бути, дотримуючись певної дистанції щодо буденних справ, спілкування з ними стає ніби святом, яке розширює світ дитини.
Автор: Марта Павлюк
