У відповідній психологічній літературі, присвяченій непростій темі виховання, можна знайти цілі окремі методики для вирішення різних проблем у стосунках дітей-батьків, все прописано настільки детально, що інколи нагадує мало не сценарій (звісно, з хеппі ендом). Все для того, аби батьки могли уникнути багатьох помилок, яких вже наробили до них інші батьки, відповідно – добре виховати своїх чад, прищепивши лише найкращі риси, уникнувши труднощів та непотрібних нікому конфліктів. Інколи, читаючи всі ці розумні речі, ми не в змозі запам’ятати багатьох деталей і тонкощів, в результаті – не можемо застосувати здобуті знання на практиці. В сьогоднішній статті ми спробуємо звести буквально до ключових фраз найпоширеніші поради психологів щодо вирішення конфліктних ситуації у стосунках з дітьми. Надіємось, стане у нагоді і Ви зможете з легкістю запам’ятати та застосувати ці прості поради в повсякденному житті!
Поясніть, спокійно надайте інформацію. Ця порада, мабуть, здається найбільш банальною, проте – є ключовою. Інколи нам, дорослим, важко зрозуміти, що малюку, який пізнає світ, не втямки, що, наприклад, по стінах малювати не можна і пхати сторонні предмети в розетку - небезпечно… Ми забороняємо, сваримось, караємо, часом забуваючи просто пояснити, чому так не можна робити, адже для нас це настільки очевидно.
Існує ще одне неписане правило: перший раз спокійно, зрозуміло пояснюємо, наступного разу – попереджуємо, а потім вже караємо. Все, звісно, залежить від ситуації, адже в одному випадку малюк може забути те, що йому говорили, а буває й так, що дитина просто випробовує батьків, коли Ви підряд робите кілька зауважень, а реакція відсутня, - тоді вже не варто йти на поводу. Часом можна помітити, що діти вже самі відчувають по тону голосу батька чи мами, що настав момент «Х», дальше буде гірше і аж тоді прислухаються до слів. Тож нехай цей момент не настає вже тоді, коли у Вас тремтить голос від злості, нехай дитина знає, що після першого зауваження потрібно прислухатися.
Шукайте альтернативу. Дана порада випливає з попередньої, дуже важливо не просто заборонити, а запропонувати альтернативу: не можна рвати книжечку, але можна старий журнал; не малюй по стіні, а от по аркуші паперу – будь-ласка. Спрямуйте дитину в інше русло, адже слово «ні» дратує і викликає опір.
Продемонструйте малюку, як би Ви хотіли, аби він поводився. Часом дітки просто не розуміють, чого від них вимагають. Інколи слова не спрацьовують, потрібно продемонструвати. Не можна тягати кота за вуха, він починає пручатися і дряпатися, а от коли його погладити – він задоволено мурчить і ніжиться, продемонструйте малюку таку очевидну річ.
Залиште вибір. Усвідомлення дитиною того, що вона самостійно приймає рішення, робить її сильнішою, відповідальнішою, зміцнює, тому набагато простіше запропонувати дитині кілька варіантів (звісно, всі вони будуть прийнятними для Вас, різнитимуться лише незначні нюанси). Проте як приємно, коли тобі не вказують, як ти маєш робити (адже це завжди викликає бажання зробити навпаки, викликає протидію), а дають вибір, тобто рахуються з тобою. Наприклад: «Ти хочеш допомогти мені з прибиранням до, чи після того, як зіграєш наступний рівень своєї комп’ютерної гри?».
Не намагайтеся оберігати від усіх помилок, або виправляти їх замість дитини. Часто це призводить до того, що дитина стає просто безпорадною. Якщо після прогулянки і гри у сніжки дитина не потурбується, аби висушити рукавички (чоботи…), то одягаючись на наступну прогулянку, матиме неприємний сюрприз (у вигляді мокрих рукавичок), що заставить її надалі бути уважнішою та дбайливішою (йдеться, звісно, вже про старших діток).
Змініть середовище; перегляньте свої очікування від дитини. У кожного з батьків (а також у бабусь-дідусів, дядечок, тітоньок…) є свої уявлення про те, як має поводитися ЧЕМНА дитина, і, нажаль, дуже часто наші діти поводяться не за цими правилами. Олії в вогонь підливають поради і зауваження, які долинають звідусіль: те робіть так, а це – так, тут ви помиляєтесь, тут треба бути строгішими батьками, а тут – лояльнішими. Не намагайтеся виховати ідеальну дитину, кращу за інших – це прагнення батьків, часом, псує життя їхнім дітям, які завжди мають тримати високу планку, завжди бути кращими.
Не падайте у відчай через те, що Ваш малюк, наприклад, дуже шумно веде себе у супермаркеті, або знову забув Ваші настанови стосовно того, як треба поводитися в гостях у бабусі. Для дітей природно бути шумними, неакуратними, забудькуватими, трохи егоїстичними. Постарайтеся сприймати конфліктні ситуації простіше, не ускладнюйте, часом потрібно подивитися на все з гумором, навчіться сприймати дитину такою, якою вона є. Ідеальних батьків не існує, так само, як і ідеальних дітей, бо всі ці поняття дуже відносні і рамки їхні нечіткі.
Любіть свого малюка, насолоджуйтеся батьківством і нехай наші дітки ростуть здоровими та щасливими!
Автор: Марта Павлюк
