Календар вагітності та розвитку дитини

Новонароджений по місяцях

Коли діти виростають…

Коли діти виростають…
 

"Я б хотіла захистити свою дитину від усякого зла" - можна почути від схвильованої матері. Це так зворушливо і, водночас, так природно, адже материнська любов, мабуть, найсильніша в світі. Проте, часто буває так, що бажаючи заслонити чадо від усяких бід, ми утримуємо його біля себе, у безпосередній залежності, усе за нього вирішуючи, бо це – найлегший спосіб вберегти від помилок. Але ж дитина розвивається, дорослішає і мусить ставати все менш залежною від батьків…



Мамі й татові потрібно зрозуміти, що їхнє чадо росте і потребує, окрім щораз більшого одягу, щоразу більшого обсягу самостійності рішень.

Нажаль, часто батьки, самі того не усвідомлюючи, намагаються затримати дитину біля себе, ми радіємо лише тим досягненням дитини, які є узгоджені з нашими планами і уявленнями про те, якою дитина має бути; не даємо чаду змоги прийняти самостійне рішення, а потім нарікаємо, що наша дитина нерішуча, несамостійна, не вміє давати собі ради в житті. Насправді ж, лише тренування в прийнятті самостійних рішень, хай часом і помилкових, менш зважених, ніж мудрі батьківські, дає змогу досягти справжньої психічної зрілості в дорослому віці.

Батьки мають бути готовими до того, що з часом дитина потребуватиме все менше їхньої участі в своєму житті, вона стає щодень самостійнішою: вже сама може поїсти, одягнутися, обирає, з ким товаришувати. Надайте їй у цьому свободу. Наглядним є приклад: малюк виявляє бажання поїсти самостійно, але мама, з огляду на те, що дитина ще не зовсім вправна і може порозсипати їжу, забруднити одяг, сама годує карапуза, придавлюючи природне бажання дитини пізнати нове, зробити новий крок у розвитку. Як результат, дитина перестане проявляти бажання їсти самостійно і навіть, коли мама вже проситиме її це зробити – може відмовлятися, адже коли ініціатива була виявлена, її проігнорували. Те саме і з формуванням власного стилю, яке починається чи не з пелюшок: якщо батьки не залишають чаду жодної свободи щодо вибору власного одягу (наприклад, що одягнути сьогодні: червону чи помаранчеву кофтину), після цього, коли діти вже виростають, буває так, що вони все життя не вміють відповідно одягатися і не можуть знайти свого стилю у зовнішньому вигляді.

Ще суттєвіше питання – вибір перших товаришів. Заборона бавитися з кимось з приятелів чисто з «дорослих» міркувань («він поганого вчиться в школі, матиме на тебе недобрий вплив», «він з неблагополучної сім’ї»…), провокує перший непослух: малюк, шляхом дрібних обманів, буде оминати батьківську заборону, або, що ще гірше, буде змушений вперше зрадити. Ця перша зрада може наробити багато клопотів: спричинить тривале почуття провини, може навчити недотримуватись зобов’язань перед іншими у майбутньому.

Поступове зростання обсягу прийняття самостійних рішень супроводжується поступовим віддаленням від батьків. Це віддалення є цілком природнім, батьки не мають сприймати його як знак, що приязні, близькі стосунки між ними і дитиною завершуються, або, що дитина стала менше їх любити.

Дитина починає віддалятися від тата й мами з того моменту, коли вперше захоче залишитися з друзями в дворі, замість того, щоби піти з мамою додому. Звідти вона повертається замурзаною, часом з побитими колінами або з поповненим запасом лайливих слів, але мусить піти: до друзів, до своєї симпатії, бо так вчиться жити на свій розсуд, зі своїми ровесниками, бо з ними має провести своє життя (а не з поколінням батьків). Важливо, щоби дитина мала куди повернутися, батько й мати завжди мають бути готовими вислухати, підтримати, порадити (але не нав’язувати).

Зрілість дитині неможливо дати, але можна створити умови, в яких вона сформується.

За матеріалами книги «Домашня психологія» Марії Браун-Галковської

Автор: Марта Павлюк
>

Файли для завантаження

Цікавий матеріал для вас

Схожі статті

|

Виховання «страшилками»: чи існує альтернатива?

Класична ситуація: дитина відмовляється їсти (одягатися, спати, читати, прибирати, чистити зубки…), а батьки, в якості виховного методу, одразу підключають старі-добрі «страшилки» - прийде Баба Яга, лікар зробить укол, забере міліціонер, з’явиться павучок чи рогата коза… Ці нехитрі сюжети передаються з уст в уста: Бабою Ягою лякали нас, тепер і ми своїх дітей лякаємо. А робимо це тому, що такий метод майже завжди спрацьовує, хоча інколи задумуємось: чи правильно залякувати малечу?

Дитячі вікові кризи: як пережити їх батькам?

Розвиток дитини відбувається нерівномірно: зазвичай, зміни у дитячій психіці відбуваються плавно та поступово - так звані стабільні періоди, проте є й інші – кризові періоди, під час яких ці зміни відбуваються бурхливо та динамічно. Більшість вікових криз людина переживає саме у дитинстві. Батьки часто виявляються не готовими до таких перемін і реагують на них неправильно, псуючи нерви собі та створюючи психологічні проблеми для свого чада. Отже, які вікові кризи проходить дитина, що відбувається в ці періоди та як реагувати батькам, коли вони помітили, що їхнє дитя переживає внутрішню «революцію»?

Успішну людину можна виховати

Кожна мама й тато хочуть бачити свою дитину в майбутньому успішною людиною, яка зможе легко іти по життю, долати труднощі і досягати своєї мети. Але такий добрий намір - це лише половина справи. А яка модель виховання приведе до цих омріяних результатів? Ми проаналізували думки психологів з цього приводу, їх базові концепції: які ключові поради звучать з уст фахівців? Про це нижче.

Як правильно хвалити дитину

Як правильно хвалити дитину Похвала потрібна кожній дитині, це просто аксіома, зрозуміла усім батькам. Але хвалити, виявляється, теж потрібно правильно. Що мається на увазі? Про це далі...