Одного разу Вітер подумав, що якщо ліс спорожніє, то він зможе гуляти там скільки завгодно. Ніхто не буде лаяти і проганяти його. І став Вітер чекати слушної нагоди, щоб влаштувати в лісі пожежу.
Якось у вихідний день міські хлопчаки прийшли в ліс, щоб спекти картоплю на багатті. Спочатку погода стояла гарна, але потім на небі почали збиратися хмари. Вітру ніколи було їх розганяти. Він затаївся між деревами і спостерігав за хлопцями. Хмари ставали все густішими і чорнішими. Злякавшись, що скоро почнеться злива, хлопці наспіх перекусили картоплею і поспішили додому. Вони не стали чекати, поки повністю згасне вогонь.
Вітер, помітивши тліюче багаття, не повірив своїй удачі. «Ось зараз як дуну на залишки багаття, і ліс спалахне яскравим вогнем!», - розмріявся Вітер. Він уже було доторкнувся до вогника, але тут з'явився Дощ. Мокрим плащем Дощ накрив собою спочатку галявину з тліючим вогнищем, а потім і весь ліс. Від багаття не залишилося ні іскри. Дощ встиг запобігти страшній пожежі.
- Я зрозумів, що ти задумав перетворити наш ліс у пустир, щоб тут не залишилося ані дерев, ані квітів, ані птахів, ані звіряток, - сказав Вітру Дощ. - Ти хочеш, щоб сюди не приходили дорослі і діти. Але якщо не буде лісу, то і місто стане іншим. І ми з тобою станемо іншими. Нам залишиться безцільно гуляти по спорожнілому лісі і переляканому місту, поливати дощем і метати блискавки в почорнілу землю.
- Але ж мене все одно ніхто не любить і не чекає. Жив би я тут і нікому не заважав, - відповів Вітер.
- Ти себе недооцінюєш, адже ти на багато що здатний. Ти вмієш розганяти дощові хмари, приносити бажану прохолоду в спекотний день. А ще ти допомагаєш запилювати багато рослин і дерев. Правда, люди і тварини часто побоюються твоєї сили, але ти ж не збираєшся образити їх, - додав Дощ.
- Як добре, що ти мене зупинив! - вигукнув вітер. - А то б через мене люди і звірі позбулися лісу, я міг би погубити стільки дерев!
- Але, на жаль, наших зусиль для збереження лісу не вистачить, - зітхнув Дощ. - Дуже часто причиною пожеж стають самі люди. От сьогодні дурні хлопчаки втекли з узлісся, не погасивши багаття. Якби ти почав ганятися за хмарами, то я б не з'явився, а вогонь перейшов би на траву, на дерева. Тоді пожежі не уникнути. Тому нам залишається тільки сподіватися, що дорослі і діти будуть уважно поводитися з вогнем, щоб зберегти природу і своє житло.
Автор: Олена Кукуєвицька
