Календар вагітності та розвитку дитини

Новонароджений по місяцях

Дитяча казка: Змагання з дружби

Дитяча казка: Змагання з дружби
 

Якось баранчики Боня та Роня зібралися йти в гості до своїх друзів корови та козенят, що мешкали на іншому боці села. А щоб зробити їм приємне, баранчики вирішили принести смачненьку травичку в якості гостинця.



- Ось зараз назбираю повну торбу травички, – сказав Боня. – Нехай корівка та козенята побачать, який я в них гарний друг!

- А я для них ще кращий друг, тому ще більшу торбинку травки назбираю! – відповів Роня. Коли баранчики збирали траву, кожен з них поглядав на іншого – а чи часом у того не більше гостинців назбиралося?

І ось, з торбинками, набитими травою, Боня та Роня вирушили в дорогу. Торбинки були такі важкі, що обидва баранчика ледве пересувалися.

- Ой, коли ж ми вже дістанемося до друзів? – кректав Боня.

- Я, мабуть, зараз впаду, бо так важко, – зітхав Роня.

Врешті решт, Боня подивився на свою торбинку, а потім на торбинку Роні, та побачив, що його подарунок більший. І щоб легше було нести, Боня вирішив з’їсти трохи травички з торбинки. В загалі-то, Роня також хотів це зробити, але побоявся, що тоді його торба стане меншою, ніж у Боні, тому ніс її.

Але навіть після того, як Боня відщипнув травичку зі своєї торбинки, вона все одно залишалася важкою. І тоді він вирішив з’їсти ще трохи, а потім ще трохи… Але травички у торбі було так багато, а Боня вже так наївся, що ледве пересував копитця з набитою торбою та повним животиком. Роня насміхався над Бонею та тягнув свою торбу по землі, бо нести вже не міг. А торба взяла і протерлася. Вся травичка з неї почала випадати на землю, але Роня цього не побачив, тільки дивувався, що торба вже не була такою важкою.

Нарешті баранчики побачили домівку своїх друзів.

- Доброго дня, корівка та козенята! – привіталися Боня та Роня. – Подивіться, якими гостинцями ми хочемо вас пригостити! Порівняйте, хто з нас вам більший друг?

Але коли баранчики відкрили свої торби, то побачили, що травички там дуже-дуже мало. Виходить, Боня майже все поїв по дорозі, а Роня все розгубив, і не помітив. Вони розповіли, як так сталося.

- Виявилось, що ми прийшли до вас без подарунків, а значить, ми погані друзі, - розгублено сказали баранчики корові та козенятам.

- Але ж дружбу не можна виміряти розміром подарунків, - відповіла корова. – Дякуємо, що ви хотіли зробити нам приємне, та ми раді бачити вас навіть без частування, бо ми – ваші друзі. Але ви виявилися поганими друзями, не нам, а один одному. Адже замість того, щоб домовитися разом нести торбинку, ви влаштували змагання.

- А й справді, хіба можна змагатися, хто кому кращий друг? – дивувалися самі собі Боня та Роня.

Баранчики подякували корівці за пояснення та вирішили, що більше не будуть так себе поводити, а будуть один одному допомагати та поважати.

Автор: Олена Кукуєвицька
>

Файли для завантаження

Цікавий матеріал для вас

Схожі статті

|

Дитяча казка: Маленький лицар та Злодій Мікроб

В казковому королівстві жили-були мама Королева та батько Лицар. У них народилося три сини. Два старші сини виросли великими, кремезними хлопцями та стали лицарями, як батько. Вони захищали королівство від ворогів та завжди були першими в усіх справах, де потрібна була міць та сила. А третій, молодший син Королеви та батька Лицаря, якого звали Альберт, виріс маленького зросту та щуплий. Він був таким слабким, що навіть бігати йому було важко, не те, що воювати. Через це Альберт страждав, і лише уві сні бачив себе великим та сильним.

Дитяча казка: Дракон і Фея солодких снів

У казковому лісі жила Фея солодких снів. Вона збирала лісові трави і ягоди, сушила їх і складала в спеціальні мішечки. Це були мішечки солодких снів. Той, хто погано спав або не міг заснути, міг прийти до Феї і взяти такий мішечок. Варто було відкрити мішечок і лягти в ліжко, і людина швидко засинала і міцно спала всю ніч.

Дитяча казка: Ведмежий Новий рік

Прийшла зима. Вcі ведмеді міцно спали в своїх барлогах. Лише один ведмідь Криволапик не поспішав лягати спати, а ходив лісом туди-сюди.

Дитяча казка: Кошлате диво

Хлопчик Іллюша давно мріяв про собаку. Він просив батьків подарувати йому песика, та мама з татом щоразу відповідали: «Буде в тебе песик, як прийде час».