Книжки-сусідки почали знайомитися з Буквариком, та кожна вихвалялася:
- Я – найрозумніша книжка, - сказала Енциклопедія. – На моїх сторінках можна знайти інформацію про що завгодно.
- А я – дуже корисна книжка, - відізвалася Книга казок. – Мої добрі повчальні казки виховують діточок та допомагають їм солодко спати.
- А я – дуже смачна книжка, - додала Збірка кулінарних рецептів. – З моєю допомогою кожен може приготувати смачну, корисну та красиву страву, навіть дитина.
Тут відізвався Детектив:
- А я – дуже цікава книжка. Я розповідаю історію, повну пригод, таємниць та загадок. Коли хтось починає мене читати, то так захоплюється, що не може відірватися від читання. Бачиш, Букварику, які ми тут усі серйозні та поважні книжки. А ось ти якийсь дивний: ти потрібен дітям, поки вони вчать літери, а потім вони назавжди забувають про тебе.
Почувши ці слова, Букварик засмутився та прихилився обкладинкою до підручника з математики, що стояв поруч.
Тут у розмову втрутилася книга Кобзар:
- Не засмучуйся, Букварику, - сказав Кобзар. – Насправді, ти найкорисніша книжка з усіх нас. Адже саме завдяки тобі діти вчаться читати та писати. Якби тебе не було, то й ми були б непотрібні! Адже нікому було б читати нас, та й написати нас ніхто б не зміг, не знаючи літер.
- А й справді! – відгукнулися інші книжки. – Букварику, без тебе й нас не було би!
- Та виходить, я тепер не потрібен моїй Світланці – вона вже вміє добре читати, - зітхнув Букварик.
- Не хвилюйся! – заспокоїв його Підручник з математики. - Адже скоро підросте Світланчина сестричка, і ми з тобою станемо її новими друзями. А Світланка та інші діти, яких ти вже навчив читати, дуже вдячні тобі за це.
Так Букварик знайшов нових друзів та тепер з нетерпінням чекав, коли зможе навчити літерам інших діточок.
Автор: Олена Кукуєвицька
