- Тіме, пішли на озеро! – кличуть хлопчика його друзі.
- Зараз-зараз, ось тільки гру закінчу, - відповідає Тім.
Але, пройшовши гру, він непомітно захопився іншою, потім іншою, і друзі так і не дочекалися його на озері.
- Синку, йди вечеряти! – кличе Тіма матуся.
- Скоро, скоро йду, - відповідає Тім. Та насправді за стіл він сідає, коли вечеря вже охолола, а мама ледь за руки не тягне сина на кухню.
Словом, весь свій час Тім намагався проводити за комп’ютером, граючи в ігри.
Якось ввечері Тім сів за комп’ютер, щоб знайти дещо для домашнього завдання, але не втримався і увімкнув одну з улюблених ігор. Він захопився і зовсім забув про уроки – вся увага Тіма була у новій грі.
В якусь мить Тім повернув голову та побачив, що навколо нього зовсім не його кімната, не його стіл, не його комп’ютер, а якісь намальовані чоловічки, намальовані доріжки та будинки! Зовсім, як у його грі!
Тім з подивом зупинився.
- Що це таке? Де я? – спитав Тім, чи то сам у себе, чи то у намальованих чоловічків, не сподіваючись на їх відповідь.
- Ти в нашій комп’ютерній країні, Тіме! – несподівано хором відповіли два різнокольорові чоловічки. Вони виглядали, наче вийшли з мультиків.
- Хто ви і звідки знаєте, як мене звуть?
- Ми – комп’ютерні чоловічки. Живемо в твоїх іграх. Хіба ти нас не впізнаєш? Адже ти так багато часу проводиш у нашій комп’ютерній країні, ми навіть ім’я твоє вивчили.
- А де ж мій дім? – спитав Тім.
Чоловічки відповіли, знову хором:
- А навіщо тобі додому? Ти ж все одно цілими днями з нами! Тобі ж це так подобається, то лишайся – будемо гратися разом зранку до ночі. До школи ходити не треба, уроки вчити не треба, маму слухатися не треба! Хіба не добре?
- Ні, ні, хочу додому! Я ж справжній хлопчик, а не намальований! Як же я буду без батьків, без школи, без своїх друзів… - перелякався Тім.
В цю мить перед його очима все закрутилося, і раптом Тім зрозумів, що він знову знаходиться у своїй кімнаті, перед комп’ютером. А на екрані комп’ютера бігають один за одним намальовані чоловічки, з якими він щойно спілкувався.
«От, диво зі мною сталося!» - подумав Тім. «А може, це мені наснилося?»
Тім вирішив нікому не розповідати про цей випадок. Щоб відволіктися від дивних спогадів, він підійшов до тата та став дивитися, як той лагодить настільну лампу. Він навіть допоміг татові знайти потрібний інструмент. Потім Тім зателефонував своєму другу і вони домовились у суботу разом піти в зоопарк.
Тепер Тім все частіше проводив час з родиною та друзями, і це йому подобалося. А ще він став більш уважнішим у школі, почав гарно вчитися, його хвалили вчителі.
Звичайно, він і зараз іноді грався в комп’ютерні ігри, але це вже не забирало в нього так багато часу, як раніше. «Скільки цікавого навколо мене було, поки я грався в комп’ютер», - думав Тім.
Автор: Олена Кукуєвицька
