Засмучений Боба сів біля вікна та став роздивлятися великі краплини, які дощ залишав на склі. Спочатку ведмедик сподівався, що дощ ось-ось закінчиться, але краплини ставали все більшими і з’являлися швидше. Це значить, що дощ підсилювався.
- Поганий ти, дощику! – сказав ображений Боба.
- Чому це я поганий? – пролунав чийсь впевнений голос за вікном.
Боба дуже здивувався, і навіть, трохи злякався, почувши ці слова.
- Хто це говорить? – запитав він.
- Це ж я – дощ! Чому я поганий?
Ведмедик прислухався та зрозумів, що це склався у слова звук крапельок, які б’ються у вікно.
- Ти поганий, дощику, бо через тебе на вулиці з’явилися калюжі, а гойдалки та каруселі в парку стали мокрими. Тепер я не можу на них кататися! – відповів Боба.
- Скажи, ведмедику, а чи щодня ти п’єш воду? – раптом запитав дощик.
- Так, звичайно! Вода потрібна мені, щоб вгамувати спрагу. А ще мама каже, що воду треба пити, щоб бути здоровим.
- Все правильно! – відповів дощик. – Але не лише тобі потрібна вода, а деревам, травичці, квітам і усім рослинам вона також потрібна для життя. І пташкам потрібна вода, і землі потрібна. Для тебе я просто дощик, а їм я даю воду. Запитай у пташок, які п’ють воду з калюж: «Чи поганий дощик?». Запитай у рослин, які п’ють воду з землі: «Чи поганий дощик?».
Боба замислився і відповів:
- Ні, дощику, зовсім ти не поганий, а навіть дуже корисний та хороший! Але ж я так хотів покататися на каруселях…
- Будуть тобі каруселі, - задзвеніли дощові крапельки. – Оcь я ще трошки покапаю, а потім вигляне сонечко і швидко все висушить. Ввечері можеш йти у свій парк.
- Виходить, всім буде добре! – сказав задоволений Боба.
А поки ведмедик розмірковував про цю дивну розмову з дощиком, крапельки ставали все меншими і зовсім скоро зникли, а на небі з’явилося сонечко.
