Сидить зайчик на своєму ліжку з поламаною ніжкою та з нудьгою дивиться у віконце:
- Ну ось, всі мої друзі на вулиці бавляться і до школи ходять, а я тут сам, - каже Пострибунчик мамі.
- Не засмучуйся синку, скоро твоя ніжка заживе, будеш і ти з ними гуляти, - втішає його мама зайчиха.
Пострибунчику так не сподобалося сидіти вдома з загіпсованою ніжкою, що він був згоден хоч щодня, навіть у вихідні ходити до школи.
- А до Нового року заживе? – запитав у мами зайчик.
- Заживе, обов’язково! – запевнила мама зайчиха.
«Хоч щось добре», - подумав про себе Пострибунчик, адже до Нового року залишався лише один місяць.
Тільки-но він знову подивився у вікно, як раптом побачив біля свого будиночку білочку Беллу, ведмедика Рику та кабанчика Боню. Вони йшли до нього.
- Здрастуй, Пострибунчику! Як твої справи? А ми прийшли тебе провідати та розповісти новини, - сказали Белла, Рика та Боня.
Пострибунчик неймовірно зрадів друзям. Він розказав їм про те, що щогодини заглядає у вікно та дивитися, як вони гуляють, стрибають, сміються та розмовляють, і про те, як сумує за ними. А друзі розповіли йому, що цікавого сталося в лісі та в школі, поки Пострибунчика не було.
- А щоб ти не нудьгував, ми принесли тобі цікаву книжку про пригоди морських звірів. А ще конструктор та фломастери, - сказала білочка Белла.
- Одужуй та повертайся до нас скоріше. А ми будемо приходити до тебе щодня, - пообіцяв ведмедик Рика.
Потім кожен з друзів намалював на зайчиному гіпсі веселу мордочку різнокольоровими фломастерами.
- Раптом будеш сумувати – подивись на ці мордочки та посміхнись, - порадив Пострибунчику кабанчик Боня.
Пригостивши гостей чаєм, мама зайчиха сказала:
- Зламана нога – це звичайно, дуже неприємно. Але коли є такі друзі як у тебе, синку, можна нічого не боятися та не нудьгувати.
Дійсно, пострибунчик завжди був добрим, розумним та веселим зайчиком, і друзі у нього були такі ж.
Місяць минув швидко, і вже скоро Пострибунчику зняли гіпс, і він, як і раніше пострибав до своїх друзів – готуватися до святкування Нового року. Тільки тепер він уважно дивився під ноги, щоб не впасти.
