- Ой, яка ж ти гарна, Снігова бабо! – хвалили її білки.
- Справжня красуня! – підтвердив пес, що гуляв поруч.
- А намисто яке! А корона! – каркали ворони. – Дай поносити!
Сніговій бабі так сподобалися компліменти, що вона вирішила, що, насправді вона не звичайна Снігова баба, а Снігова принцеса. Тому баба сказала птахам та звіряткам:
- А знаєте, хто я? Я – Снігова принцеса. Недаремно ж я така гарна - мабуть, найгарніша в світі. Тепер я буду жити у вашому парку, а ви хваліть мене, захоплюйтеся моєю красою та виконуйте мої капризи. Ось ти, білочко, принеси-но мені два горішки і зроби з них ґудзики для мого наряду! – наказала Снігова баба.
Пташкам та звірятам, які жили в парку, зовсім не сподобалися такі справи. Адже вони завжди жили дружньо, допомагали один одному, ділилися смаколиками, але ніхто ніким не командував. Їх так здивували слова Снігової баби, що вони вирішили, що краще йти займатися своїми справами, аніж слухати її.
Тож, ані білки, ані горобці, ані ворони не зважали на Снігову бабу, і вона залишилася стояти посеред галявини сама, в усій своїй красі.
Спочатку Снігова баба подумала, що звірятка та птахи скоро повернуться, потім почала сумувати. Так вона простояла до самого ранку на самоті. А вранці визирнуло сонечко, на вулиці потеплішало, і Снігова баба-принцеса почала танути. Вона ставала худішою та блідою, і лише ялинкове намисто та «дощик», як і раніше, переливалися на сонечку.
- Куди ж поділася моя краса? – у відчаї сказала Снігова баба сама собі. Але її слова добре чули і птахи, і білки, що поруч займалися своїми справами. Їм стало шкода хвастливу Снігову бабу, яка не розуміла, що з нею відбувається. Тому вони пояснили їй:
- Не хвилюйся, Снігова бабо. Ти ж зроблена зі снігу, а сніг тане на сонці. Ти скоро розтанеш, але коли випаде новий сніг, діти знову зможуть тебе зліпити та прикрасити, навіть ще гарніше, ніж було. І якщо наступного разу ти не будеш так вихвалятися та давати нам накази, то ми залюбки з тобою поспілкуємося.
Снігова баба послухала пташок та звіряток і зрозуміла, що треба ставитися до інших з повагою, якщо хочеш, щоб і тебе поважали.
Через декілька днів, і справді, знову випав сніг. На цей раз діти зліпили на галявині не лише Снігову бабу, а ще й Сніговика, і прикрасили їх обох ще краще, ніж минулого разу.
Горобці, ворони, білки та собака були дуже раді бачити свою знайому Снігову бабу, та ще й з новим другом – Сніговиком. На цей раз Снігова баба вже не хвалила сама себе і не віддавала наказів, а дякувала всім за компліменти.
- Тепер у нас в парку є Снігова принцеса та Сніговий принц, - зацвірінькав малий горобчик, і всі радісно розсміялися з цих слів.
