І хоча Лія завжди залучала Мію до ігор з іншими дітьми та з гордістю розповідала всім, яка красуня та розумниця її сестричка, але Мія все одно ображалася та заздрила Лії. Мія не розуміла, в чому справа – адже вони з сестрою такі схожі! Вона навіть почалася вдягатися точнісінько так само, як її сестра, робила таку ж зачіску, як в Лії, але нічого не допомагало.
Якось Мія запитала у друзів Лії:
- Чому ви хочете гратися з Лією, а зі мною – ні? Адже ми з сестрою схожі, як дві краплі води. Діти відповіли:
- Та де ж ви схожі? Лія дружня, весела, вміє дослухатися до думки інших та дотримується правил гри. А ти, Мія, хоча й красива, хороша дівчинка, але завжди хочеш, щоб все було по-твоєму. А коли програєш, то звинувачуєш у цьому кого завгодно, але не себе. Та ще кричиш на нас – добре, хоч не б’єшся.
Послухала їх Мія та подумала, що й, дійсно, вона була не дуже добрим другом. Адже друзі знаходять спільну мову, поважають та підтримують один одного, а не ображають та сперечаються через дрібниці. Вона вирішила, що більше не буде так себе поводити, а ввечері пригостить друзів печивом.
За печивом Мія вирушила до кондитерського магазину. Лія не могла піти з нею, адже тренувалася перед змаганнями.
Мія увійшла до магазину та почала розглядати вітрину. Продавчиня привіталася з нею:
- Доброго дня, Мія.
- Доброго дня, тітонько. А як ви дізналися, що я Мія, а не Лія? Ми ж з сестрою так схожі, а я ще жодного слова не вимовила!
- Тому я і впізнала тебе, що ти нічого не вимовила, - відповіла продавчиня. Адже Лія завжди вітається та посміхається, коли заходить до магазину. А ти зайшла мовчки та похмура.
Мії було складно з цим не погодитися. Вона розповіла, що хоче купити печива, щоб пригостити друзів. Продавчиня похвалила Мію та допомогла їй обрати смачне печиво, корисне для дітей.
Мія повернулася додому, а тим часом з тренування прийшла Лія.
- Ліє, як ти гадаєш, чому тебе взяли до команди, а мене – ні? – запитала Мія у сестри. – Адже ми з тобою бігаємо однаково швидко, і всі вправи я роблю точнісінько, як ти.
- Так, сестричко, у вправах та бігу ми однакові. Але ж, ти часто запізнюєшся на тренування та сперечаєшся з тренером. Пам’ятаєш, я багато разів казала тобі, що так неможна, що це заважає команді, але ж ти мене не слухала.
- Які ж ми з тобою несхожі, хоч і близнючки! – зітхнула Мія.
- Так, несхожі - адже ми з тобою різні дівчинки, хоч і сестри-близнючки! – відповіла Лія. – У всіх людей різні характери: хтось спокійний, а хтось непосидючий; хтось балакучий, а хтось мовчазний. Але, незалежно від зовнішності, люди схожі у бажанні робити добрі справи, хочуть, щоб їх поважали, і вчаться поважати інших.
З того часу Мія більше не намагалася у всьому бути схожою на сестру, а почала поводити себе краще. Від того їй самій ставало радісно і весело.