Якось Богданчик запримітив на майданчику гарненький літачок, що самотньо лежав біля гойдалки. Такий самий він вчора бачив у Сашка – з пілотом в кабіні та крилами, що світяться на злітній смузі. Ой, як Богданчикові хотілося мати такий самий!
Сашко бавився на гірці і, здавалося, забув про літак. «А що, як я тихенько візьму літачок? Сашко й не помітить», - подумав про себе Богданчик. Він схопив іграшку та швидко пішов з майданчика до мами.
«Скажу мамі, що Сашко мені сам подарував свій літак. А що? Сам винен – нема чого іграшками розкидатися», - втішав себе Богданчик. А потім знову згадав, що мама вчить його не брати чужі речі без дозволу. Він вирішив, що награється кілька днів та поверне Сашку його літак. Мовляв, знайшов випадково.
Та не встиг Богданчик дійти до мами, як раптом на його очах літак став великим-великим. Хлопчик озирнувся та зрозумів, що це не літак збільшився, а він сам став маленьким і тепер помістився у кабіні поруч з пілотом. Не встиг Богданчик щось вимовити, як літак підвівся та поніс його кудись. Переляканий хлопчик дивився, як залишаються на землі його мама, дитячий майданчик та діти. Зовсім скоро Богданчик опинився в незнайомому місці. У кімнаті було багато-багато різних іграшок, а посеред кімнати стояла стара сива бабця в дівчачому одязі.
- Де я? Хто ти? – вигукнув Богданчик.
- Я – бабця Крадіжка, а ти у мене в гостях. Сподіваюся, будеш жити в мене довго – поки не виростеш. Я саме шукаю для себе слугу, який буде приносити мені нові й нові іграшки.
Виявилося, що літак, на якому прилетів Богданчик, був зовсім не Сашка. Це була іграшка, яку бабця Крадіжка навмисно підклала на майданчик. «Хто візьме чуже без дозволу, того й заберу собі в слуги». Бабця Крадіжка розповіла Богданчику, що давно збирає чужі іграшки. Та оскільки сама вона не може з’являтися на дитячому майданчику, то робить це за допомогою діток, які не цураються брати чуже.
- Але я не хочу бути твоїм слугою! Я більше ніколи не братиму чуже! – заголосив Богданчик.
- Дурненький, зате я дозволю тобі гратися усіма своїми новими іграшками, скільки захочеш. Поглянь, що в мене тут є: про такі іграшки кожна дитина лише мріє, а в тебе все буде! – відповіла бабця Крадіжка.
- Ні, ні. Не треба мені ані твоїх, ані чужих іграшок. Неможна брати чужі речі без дозволу! – щосили закричав Богданчик та побіг геть з кімнати. Він біг так швидко, як ніколи раніше, і раптом опинився на знайомому майданчику, біля гойдалки, тримаючи в руках того ж літака.
Богданчик швидко поклав літак там, де взяв, та побіг до мами. Мама здивувалася, чому це Богданчик вже схотів йти додому. А Богданчик йшов дорогою та думав, що більше ніколи в житті не візьме нічого чужого без дозволу.
