Дитяча казка: Олівцеве військо

Втім, олівцям зовсім не хотілося сумувати, тому вони почали гратися у військо. Наче вони, олівці – тепер не олівці, а солдатики та лицарі, а їхня коробка – це місце для перемовин армій. Олівці боролися між собою, билися, наче на шпагах та марширували, як солдати справжньої армії. Ледь не поламали один одного. Врешті, вони зрозуміли, що їм більше подобається не воювати, а малювати. Олівці дуже зраділи, коли Альоша нарешті підточив їм носики та взявся малювати ними в своєму альбомі.

Лише коричневий олівець так загрався у військо, що не хотів знову малювати, а бажав залишатися солдатиком. Побачивши свій гостро підточений ніс, він навіть зрадів, що в нього з’явилася додаткова зброя проти супротивника. Він дряпав своїм гострим носом папір в альбомі та колов боки іншим олівцям, але вони більше не збиралися грати з ним у війну.

Коричневий олівець розізлився та вирішив підточити свій ніс якнайгостріше, щоб всі його боялися. Він всунув ніс у точилку та почав щосили крутити ним. Врешті ніс коричневого олівця став дуже довгим та дуже гострим, але олівцю здалося мало. Він крутив-крутив носом у точилці, і врешті, увесь сточився. Від високого красеня, яким був коричневий олівець, лишилися коротенький хвостик та купа стружки. Виходить, що олівець згубив себе у безглуздій війні, яку сам і вигадав.

Іншим олівцям було шкода свого коричневого друга. Вони посумували, а потім пішли займатися своєю справою – малювати в Альошиному альбомі гарні картинки.