Після цього випадку їжачок Льока вирішив, що краще буде сидіти вдома. Адже вдома на нього чекає менше небезпечностей. Сидить він, дивиться у віконце та плаче від суму. Тут до їжачка в гості прийшов зайчик.
- Чого ти плачеш, друже? Чи в тебе сталося якесь горе? Пішли зі мною прогуляємося, може, я тобі чимось допоможу? – запитав зайчик.
- Нікуди я не піду! Знову щось переплутаю, і наді мною будуть сміятися. Чи ще гірше – потраплю в якусь халепу! – відповів їжачок у розпачі.
Втім, зайчик вмовив Льоку розповісти, в чому справа. Зайчик вислухав Льоку та каже:
- Не плач, їжачку. Я знаю, що тобі допоможе! Підемо зі мною до лікарки Лисички.
- Навіщо мені до лікарки? Я не хворий! – запротестував Льока.
Зайчик запевнив Льоку, що він не хворий, а просто його оченятам потрібна допомога.
- А взагалі, до лікарів ходять не лише щоб хвороби лікувати, але й за порадами – як залишатися здоровими, - сказав зайчик.
- Як це? – здивувався їжачок.
- Ось я, наприклад, ходив до лікарки Лисички порадитися, як зробити, щоб мої зуби залишалися міцними якнайдовше. І вона порадила мені чистити їх двічі на день, ъсти корисну їжу та поменше солодкого. Або ось ми з тобою ходили до лікарки робити щеплення. Це ж не тому, що ми хворі, а навпаки - щоб не захворіти.
Їжачок довірився зайчику, та вони разом пішли до лікарки Лисички. Лисичка підібрала для їжачка маленькі гарненькі окуляри. Льока почепив їх на ніс, подивився та здивувався: як добре він тепер бачить все навколо!
«І як я сам не здогадався, що все плутав через поганий зір!» - дивувався Льока. З того часу їжачок забув, що таке плутанина. «Тепер у моїх оченят є вірні друзі - окуляри», - гордо казав він.
