Слон Бінго також не спав. Він ходив туди-сюди, а тому Боня покликав його.
- Бінго, я не можу заснути. Можна я тебе порахую? – запитав бегемотик у слона.
- Ну, звісно, рахуй, - відповів слон.
- Один, - підрахував бегемотик Боня, закривши очі і сподіваючись, що сон ось-ось прийде. Та сон знов не йшов.
- Мабуть, мене одного мало для твого підрахунку, - сказав слон.
Бегемотик Боня дуже засмутився. Адже в зоопарку більше не було слонів, окрім Бінго, і йому більше не було кого рахувати. Бінго було шкода свого сусіда, і він вигадав, як йому допомогти.
- А давай порахуємо інших слонів – моїх родичів, яких немає поруч зі мною в зоопарку, але які завжди є в моєму серці! – запропонував Бінго.
Бегемотику сподобалася ця ідея, і вони разом з Бінго почали рахувати:
- Один – це я, - сказав слон. – Два – це мій братик Боба, що живе у зоопарку сусіднього міста. Три – це мій друг слон з африканського лісу. Чотири – це слоненятко Бембі, що працює в нашому цирку. П’ять – це мій дядько, слон Джек. Шість …
Не встиг Бінго порахувати шостого слона, як помітив, що бегемотик Боня міцно спить. Слоник і сам пішов спати.
На ранок Боня, що добре відпочив за ніч, дуже дякував своєму сусідові Бінго за допомогу.
- Давай подякуємо і моїм друзям та родичам – слонам, - запропонував Бінго. – Недарма кажуть, що ті, кого ми любимо, можуть допомагати та підтримувати нас навіть тоді, коли їх немає поруч.
