Хлопчик шукав Баку дотемна, але так і не знайшов. Розгублений, він йшов парком, і навіть забув, що його батьки вже хвилюються, чому він не йде додому.
Тимур зупинився біля незвичайного дерева. Вже була осінь, на всіх деревах листя пожовкло або опало, а це дерево залишалося зеленим, мов влітку. Раптом з гілки дерева на плече хлопчику сіла довгохвоста бабка. «Дивно, вже давно осінь, а тут бабки літають», - здивувався хлопчик.
- А я не бабка, я – паркова фея, - сказала дивна комаха людською мовою. – Я дізналася, що в тебе сталося лихо – ти загубив свого песика. Я допоможу. У мене є чарівний ліхтарик, у світлі якого буде видно сліди твого Баки. Але нікому про мене не розповідай.
Тимур дуже здивувався, але він так хотів скоріше знайти песика, що був ладен повірити у такі дива.
- Допоможи, будь ласка, – попросив хлопчик.
Паркова фея посвітила в темряві своїм чарівним ліхтариком. В його світлі Тимур добре побачив відбитки слідів песика Баки.
Тимур побіг за Парковою феєю та ї ліхтариком, і дуже швидко вони знайшли Баку. Виявилося, що той впав в невелику яму та там і заснув, втомлений перегонами. Рудого песика складно було помітити в купі жовтогарячого листя. Втім, чарівний ліхтарик легко з цим впорався.
Тимур подякував Парковій феї. Втомлений, але заспокоєний, з Бакою на руках він вирушив додому.
На початку парку хлопчика зустріли схвильовані батьки, які вже кинулися його шукати. Тимур розповів, що сталося, але про допомогу Паркової феї промовчав.
- Синку, ніколи більше так не роби, - посварив Тимура тато. – Треба було повернутися додому, і ми б разом вирушили шукати Баку.
- А якби ти сам загубився? – запитала налякана Тимурова мама.
Тимур спочатку хотів сказати, що тоді б чарівний ліхтарик допоміг його відшукати, але натомість пообіцяв:
- Я більше так не буду.
