Він заліз у горіхову шкаралупу, взяв маленьку гілочку і почав гребти туди-сюди, ніби на справжньому човні веслом.
Мураху-калюжоплавця примітив павучок, що сидів на дереві.
- Мурахо, можна мені з тобою поплавати?
- Можна, заходь, - погодилася мураха, і вони удвох почали плавати в калюжі на горіховій шкаралупі-човнику.
Мурашці та павучку дуже подобалося таке плавання. Тим часом, з дерева за ними з цікавістю спостерігала білка, що впустила горіхову шкаралупу. Їй теж дуже хотілося поплавати з мурахою і павуком.
- Гей, візьміть мене до себе! - звернулася до калюжоплавців білочка.
- Ну що ти, білочко! – заперечила мураха. - Шкарлупка маленька, а ти велика. Ти ж не помістишся в нашій човнику!
- Але це ж був мій горішок, моя шкаралупа. Значить, і човник мій! - обурилася білочка.
- Але ж ти в нього не помістишся! - пояснювали мураха і павучок. - Хіба тобі шкода, що ми її знайшли і плаваємо по калюжі?
Білочці чомусь було шкода. Вона не розуміла, що шкодує не про шкаралупу, а про те, що теж не може ось так поплавати в ній. Вона розлютилася і закричала:
- Он ви як! - А ну, йдіть геть з мого човника!
Маленькі мураха і павучок готові були поступитися великій розлюченій білці, і й піти пошукати собі іншу шкаралупу. Але не встигли, тому що білка махнула хвостом просто по човнику. Шкарлупка перекинулася, мураха і павучок опинилися в калюжі.
- Ой-ой-ой! - закричав павучок, - я не вмію плавати.
- Не бійся, друже, я врятую тебе, - сказала мураха. Взагалі-то, вона теж не вміла плавати, але зовсім не збиралася потонути в калюжі! Тому мураха борсалася і хапалася за гілку-весло. Нарешті, вхопившись, мураха попливла по калюжі рятувати павука. Вона уже була поруч, коли вітер раптом перевернув шкаралупу, і павук опинився під човником. Мураха знову звалилася в калюжу.
Тут мураха злякався не на жарт. Як рятувати друга? Білочка, яка раніше мовчки спостерігала за мурахою і павуком в калюжі, раптом простягла лапку, дістала з калюжі павучка і мурашку, і витягла їх на землю.
- Дякуємо, білочко, за те, що ти нас врятувала, - сказали мокрі і перелякані мураха і павучок.
Але білка сиділа сумна і мовчала. А потім відповіла:
- Ви ще мені дякуєте? Якби не я, з вами нічого такого не сталося б. Через мене ви раптом не втопилися.
Білці стало соромно, що через неї, таку велику, постраждали малята.
- Звичайно, ти вчинила дуже погано, коли перевернула наш човник, - сказала мураха. - Але коли ти врятувала нас, то зробила добре і правильно. Це добрий вчинок. Ми усі іноді помиляємося, але головне - вчасно зрозуміти свою помилку і виправити її. Мураха і павучок пробачили білочку, а вона пообіцяла більше ніколи не робити нікому поганого, а тим більше, не ображати маленьких.
