Вирішив черв’ячок птахів налякати, щоб вони його самі боялися. Та як це зробити, коли він такий маленький, а вони такі великі? Черв’ячок знов подумав, поповз по стовбуру дерева та заліз у велике яблуко, що росло на гілці. «Заодно і пообідаю», - подумав черв’ячок і став чекати птахів.
Незабаром на гілку усілася велика ворона.
- Привіт, вороно, - сказав черв’ячок, сидячи в яблуці.
- Хто тут? – злякалася ворона.
- Ти що, не бачиш? Це ж я – яблуко, - відповів черв’ячок. Звісно, ворона не бачила черв’ячка, лише чула.
- А хіба яблука вміють розмовляти, - запитала ворона. Насправді, вона дуже злякалася і хотіла полетіти звідси, але крила її не слухалися.
- Звичайно, яблука не розмовляють. Я одне таке яблуко, що говорить, - відповів черв’ячок. Я чарівне яблуко. А скажи, вороно, чи не бачила ти тут малого черв’ячка?
- Ні, не бачила, - відповіла ворона. – Якби побачила, то з’їла б.
- Ну, як побачиш, то не чіпай.
- Чому?
- Тому що це не звичайний черв’ячок, а також чарівний. Хто його з’їсть, той перетвориться на крокодила, - пояснив черв’ячок, ховаючись у яблуці. Насправді, він зовсім не був чарівним, просто вигадав це, щоб налякати ворону.
Ворона ще більше злякалася, навіть каркнути нічого не могла. Вона нарешті зрушила з місця та полетіла подалі від цього дивного яблука.
- Лети, лети, - кричав черв’ячок їй слідом. – І пам’ятай: не чіпай цього черв’ячка, і іншим птахам скажи. Ну, хіба що хтось захоче перетворитися на крокодила.
Вороні не хотілося ставати крокодилам. Їй також не хотілося, щоб хтось з інших птахів перетворився на крокодила, бо як потім з ним жити? Тому вона полетіла та розповіла усім птахам про яблуко, що говорить.
З того часу хробака ніхто не чіпав. Всі птахи його боялися та обходили стороною. Ось так маленький черв’ячок зміг перемогти великих птахів. Це сталося тому, що він не скорився, а проявив кмітливість та сміливість.
