Поруч з собою Макар намалював маму в її улюбленій зеленій сукні та з розпущеним рудим волоссям. "Гарно моя мама вийшла, дуже схоже", - з гордістю подумав хлопчик. З іншого боку від себе Макар намалював татуся: високого, в темному пальті. Потім подумав, що, мабуть, в пальті татові буде спекотно, - адже сонце сяє. "Нехай це буде не пальто, а плащ", - вирішив хлопчик.
"Тепер намалюю свою сестру Марусю", - подумав Макар. Він уявив, що Маруся сидить у тата на шиї. Вона була ще маленька, тому тато часто садив Марусю собі на шию. Їй це подобалося і вона весело сміялася.
В цей час мама покликала Макара вечеряти. Хлопчик спочатку вирішив, що домалює після вечері, а потім подумав, що встигне завершити малюнок зараз. Він наспіх намалював Марусю, що сиділа на татковій шиї. Сестричка на малюнку вийшла неохайна. Макару самому не дуже сподобалося, та він вирішив залишити все, як є. Поруч з деревом він ще намалював їхнього песика Боню. Той, до речі, теж вийшов гірше, ніж міг би намалювати хлопчик.
Макар побіг вечеряти, а згодом - спати, і врешті, забув про свій малюнок.
А вночі сталося диво - малюнок ожив. Це сталося тому, що намальована Маруся була дуже незадоволена своїм виглядом і твердо вирішила виправити це. "Не хочу, щоб бабуся дивилася на таку каляку-маляку, якою мене зробив Макар! Моя Маруся набагато красівіша дівчинка!", - обурювалася намальована Маруся. Вона вистрибнула з малюнку та пішла шукати олівці.
Олівці швидко знайшлися на столі, поруч з альбомом. Намальована Маруся спочатку зраділа, а потім замислилася вголос:
- Тільки як же мені домалювати собі гарну зачіску та платтячко? У мене ж не вистачить сил керувати олівцем? - засумувала намальована дівчинка.
- А я тобі допоможу, - відгукнувся Боня. Це був справжній песик Боня - не намальований. Виявляється, він міг бачити і чути намальовану Марусю. І навіть, розмовляти з нею. - Тим більше, що й мене, намальованого, треба трохи виправити, - зауважив Боня.
Намальована Маруся зраділа такому помічникові. Боня тримав олівець, а вона радила йому, як покращити малюнок. Згодом роботу було завершено.
- Ну ось, тепер інша справа! - задоволено сказав Боня, коли намальована Маруся повернулася на своє місце – на шию намальованому татові. - Тепер бабуся зрадіє такій краси.
Побачивши свій малюнок зранку, Макар здивувався. Він помітив, що сьогодні бабусин подарунок виглядав краще, ніж він його вчора залишив. Хлопчик гадав, що то батьки ввечері домалювали за нього, щоб бабусі було приємно на нього дивитися.
Макару дійсно стало соромно, що він такий дорослий першокласник, а намалював малюнок абияк, і ще змусив маму з татом за нього доробляти.
Намальована Маруся та справжній Боня дивилися на Макара та усміхалися. То був їхній маленький секрет. Вони раділи, що Макар все ж таки зробив вірні висновки: якщо вже берешся за якусь важливу справу, таку як ось подарунок бабусі, то треба намагатися зробити її добре.
