Маленький хлопчик думав, як зробити, щоб його помітили. Нарешті він придумав залізти на найвищу башту і закричати: «Дивіться, люди. Ось я – хлопчик Петіт!»
Щоб дістатися башти, Петіт сів на велику повітряну кулю та спрямував її убік вежі. Однак вітер дув зовсім в інший бік. Вітер підхопив кульку та поніс її в протилежному напрямку.
- Рятуйте! – кричав Петіт.
Люди не чули його, а ось пташка почула. Вона схопила повітряну кульку за хвостик і запитала:
- Куди тобі треба, хлопчику?
- Дякую, пташко, що врятувала мене. Віднеси мене, будь-ласка, на он ту високу вежу.
Пташка допомогла Петіту. За її допомогою він опинився на даху високої вежі.
- Дивіться, люди. Ось я – хлопчик Петіт! – закричав він. Однак ніхто його не почув і не побачив. Адже він забрався надто високо, щоб люди його почули. До того ж, його голос був надто слабеньким.
Ніхто так і не звернув уваги на маленького хлопчика. Втім, зараз Петіта бентежило інше – він не знав, як спуститися з вежі на землю. Поруч, як на біду, не було жодного птаха, який би йому допоміг.
Раптом на даху вежі він побачив кота.
- Хлопчику, ти що тут робиш? – здивовано запитав кіт.
- Та ось, заліз на вежу, щоб докричатися до людей, а тепер злізти не можу, - відповів Петіт, - А ти сам як тут?
- Та я живу на верхньому поверху цього будинку й інколи приходжу на дах вежі погуляти, - відповів кіт. – Давай, допоможу тобі. Сідай мені на спинку, та дивись – тримайся добре! А я тебе у свій дім віднесу. Звідти ти вже звичайними сходами спустишся.
- А хіба твій хазяїн не здивується, побачивши мене в своєму домі? – запитав Петіт.
- Якщо ти не будеш голосити та кидатися йому під ноги, то він тебе навіть не помітить, - відповів кіт.
Петіту було неприємно це чути, хоча зараз його непомітність була перевагою.
Петіт сів коту на спину та разом з ним спустився в квартиру на останньому поверсі. Біля вікна стояла дівчинка. Вона хотіла насварити кота, що той вилазить на небезпечну вежу, та раптом побачила на його спині малесенького хлопчика.
- Ой, а це хто такий? – налякано запитала дівчинка.
- Не бійся, я хлопчик Петіт. Звичайний хлопчик, просто дуже-дуже маленький, - відповів Петіт.
- А як ти тут опинився?
Петіт розповів дівчинці, чому вирішив залізти на вежу, про те, як летів на повітряній кулі, про те, як його врятували пташка та кіт.
- То ти розумієш мову птахів та тварин? Вмієш розмовляти з ними? – здивувалася дівчинка.
- Так, в мене є такий дар.
Дівчинка сказала, що це дивовижний дар, і що сам хлопчик Петіт дуже дивовижний. Вона запропонувала Петіту свою дружбу та допомогу.
У Петіта ніколи в житті не було друзів, тому він з радістю погодився стати другом дівчинки. А ще вона розповіла про нього іншим.
Так люди дізналися про маленького хлопчика Петіта. Тепер в нього багато друзів. Він не боїться виходити на вулицю. А ще в нього з’явилося цікаве заняття. Петіт допомагає лікарю ветеринару, що лікує тварин. Він перекладає на людську мову скарги хворих птахів та тварин.
Історія про маленького хлопчика Петіта вчить, що кожна людина гідна стати помітною, не дивлячись на зріст, зовнішність та інші особливості. Що в кожного з нас є талант. І що коли ти чогось бажаєш та дієш, то обов’язково досягнеш своєї мети так, як досягнув її Петіт, що мріяв стати помітним та мати друзів.
