Коли ввечері чоловічок повернувся, то не знайшов свого ліжка. Він дивився всюди, але ложечки не було. Спун попросив свого друга, песика Ніфа, допомогти йому відшукати ложку. Ніф був звичайним собакою породи такса.
- Будь-ласка, постарайся, - попросив Спун у Ніфа. - Скоро час лягати спати, а в мене немає ліжка!
- Звичайно, друже! – сказав пес. – Мій собачий нюх ще ніколи мене не підводив!
Ніф обнюхав місце, де Спун востаннє бачив своє ліжко-ложку, і узяв слід. Пес швидко побіг кудись, Спун ледь за ним встигав.
Нарешті пес та чоловічок опинилися біля величезного будинку.
- Агов, відчиняйте та віддайте Спуну ліжко! – голосно прогавкав Ніф. Якщо чесно, то він боявся того, хто може з’явитися з такого великого будинку, але не хотів показувати свій страх маленькому Спуну.
Раптом двері будинку відчинилися, і на порозі з’явився Велетень. Як уявити, яким великим він був? Уявіть, що його нога розміром як дві собаки такси. Велетень не побачив крихітного Спуна, а ось Ніфа побачив завдяки гавкіту.
- Що трапилось? - запитав Велетень.
- Я знаю, що в твоєму будинку знаходиться ліжко мого друга Спуна. Віддай його назад! – суворо сказав Ніф.
- Ні, у мене вдома лише моє ліжко, - відповів Велетень.
- А чи не знаходили ви часом сьогодні на вулиці ложечки? – запитав Спун, який заліз Велетню на плече. Він так хотів повернути своє ліжко, що забув про страх.
Велетень відповів, що сьогодні випадково на вулиці знайшов ложку і дуже зрадів, бо так неприємно розмішувати гарячий чай пальцями!
- Вибачте, але ця ложка певно і є моїм ліжком, - промовив чоловічок.
Велетень приніс ложку та дуже здивувався, як Спун у ній спить?
- Це ж, мабуть, незручно? Слухай, а давай я тобі замість твоєї ложки змайструю справжнє ліжечко? – запропонував Велетень
- Давайте, - погодився Спун. – А сьогодні впораєтеся, бо вже час спати?
Велетень запросив Спуна та Ніфа поласувати смаколиками, поки він попрацює в майстерні. Дуже скоро Велетень приніс справжнє маленьке дерев’яне ліжечко та подарував його гному.
- Тримай. Бажаю солодких снів! – сказав Велетень.
- Дякую, Велетне! – відповів щасливий Спун, - У мене ніколи не було справжнього ліжка.
- А я тобі дякую, Спуне! У мене ніколи не було справжньої ложки! – посміхнувся Велетень.
З того часу Спун, Велетень та Ніф стали найкращими друзями. І не дивлячись на те, що один з них – крихітний чоловічок, другий – здоровенний чолов’яга, а третій – пес, у них знайшлося багато спільних інтересів.
