Якось до зайчика завітала сусідка ворона.
- Сусіде, подаруй, будь-ласка, пару морквинок для супу, - попросила ворона.
- Та ну, сусідко! Я її ростив, тремтів над городом, ніч не спав – все думав, яка виросте. А ти кажеш – подаруй. Не можу! – відповів заєць.
- Тоді позич, - попросила ворона.
- Ой, вороно, минулого року я тобі пів цибулинки позичав, то ти так і не повернула. А тепер просиш аж дві морквинки. Ні, не позичу.
Ворона махнула крилом та полетіла далі.
Потім до зайчика в гості забіг його давній знайомий їжачок. Вони довго спілкувалися, зайчик пригощав їжачка чаєм. А коли їжачок побачив моркву і попросив одну морквинку погризти, то зайчик йому відмовив.
Невдовзі до зайчика прибігла білочка і теж попросила одну морквинку:
- Зайчику, я тут в інтернеті прочитала новий рецепт крему для пухнастого хвостика. Цей крем зроблений з морквинки, спеціально для білочок. Дай, будь-ласка, одну морквиночку, або позич!
Однак зайчик відмовив і білочці. «Стільки часу та сил я витратив на свій город. А тепер що ж – усім роздавати врожай. Ні, не буде такого», - розмірковував заєць.
Тим часом, морква в ящиках почала псуватися від тепла та сонця. Щоб врятувати її, зайчик цілими днями їв саму лише моркву – на сніданок, обід та вечерю. Нарешті йому стало зле, у нього захворів живіт.
Декілька днів заєць лежав у ліжку, невзмозі навіть думати про моркву. Коли він нарешті прийшов до тями, перше, що побачив на вулиці – ящики з геть зіпсованою морквою.
Сидить заєць та гірко ридає від такої біди. «Ростив я тебе, пестував, а ти взяла та зіпсувалася. Що ж за несправедливість!», - голосив він над зіпсованою морквою.
В цей час до зайчика підлетіла сова.
- Якби ти не був таким жадібним, то і морква була б врятована, і твоя репутація. А вийшло, що й врожай зіпсувався, і з тобою тепер ніхто спілкуватися не хоче, і свого приятеля їжака ти образив. Якщо ти не хотів усіх підряд пригощати своєю морквою, то треба було позичати або мінятися. Усім була б вигода.
- Так у мене ще кілька не зіпсованих ящиків є, - зрадів заєць. - Ось зараз піду та подарую моркву і вороні, і їжачку, і білочці.
- Та, їм вже не треба, мабуть, - розмірковувала сова. – Ворона позичила моркву у козлика. Їжачок гризе яблука замість моркви, а білочка купила крем для хвоста в магазині.
Скоро від зайчикової моркви стояв такий сморід, що йому довелося її викинути як подалі. Морква, що зберігалася в коморі, не була зіпсованою. Але її було так багато, що зайчику самотужки її ніяк не з’їсти.
Тоді зайчик приготував пироги з морквою та напросився в гості до ворони, їжачка та білочки. Між іншим, він сказав їм, що вони можуть сміливо звертатися до нього, якщо їм потрібна морква.
Ворона, їжачок та білочка були здивовані несподіваною щедрістю зайчика. Втім, їм було приємно, що він про них потурбувався. В свою чергу, вони також запропонували йому свою допомогу та підтримку.
