Задоволений Петро поклав рибу в торбу та сів в автобус. Їде та все розглядає куплену рибу:
- Ой, яку красуню я сьогодні зловив! Велетень! Усім сусідам на заздрість! Оце вечеря буде!
Пасажири автобусу почали звертати на дядька Петра увагу, заглядати йому в торбу, щоб подивитися на ту рибу-красуню. А дядькові Петру тільки те й треба. Він все ширше розкривав свою торбу з рибою, примовляючи: «Рибалити я майстер! Подивіться, яку вловив».
Раптом риба як вистрибне з торби! Риба почала стрибати по підлозі автобуса. Дядько кинувся за нею, навіть вудки кинув. Зловив її, а вона слизька, тому знову вислизнула та пострибала далі. Пасажири сміються, а дядькові Петру не до сміху.
Нарешті, упіймав він свою рибу та поклав назад в торбу. Не встиг дядько закрити торбу, а риба йому каже людською мовою, голосно на весь автобус:
- Ну, тепер все по-чесному. Будемо вважати, що ти дійсно мене вловив, хоча спочатку купив на базарі. Тепер можеш похвалитися, що був на риболовлі в автобусі.
Дядькові Петру стало соромно, що він такий дорослий, а хвалиться як дитина. Та ще всіх обдурив, наче сам рибу зловив.
Дядько Петро вийшов з цього автобусу та поїхав у зворотному напрямку – знов до річки. Там він випустив свою рибу в воду. По-перше, він зрозумів, що ця риба чарівна, а по-друге – злякався, що вдома вона розкаже всім про риболовлю в автобусі.
Натомість, Петро купив на базарі іншу рибу, сховав її в торбу та поїхав додому.
- Риболовля сьогодні не вдалася, тому я купив рибину, - сказав він своїй родині.
На вечерю дядько Петро приготував таку смачну страву з тієї риби, що дружина та діти його ще й наступного дня нахвалювали.
