- Святий Миколаю, темно та тісно мені тепер в торбинці. Пусти мене політати, познайомитися з дітками та виконати дитяче бажання.
- Ну добре, лети, - відповів Святий Миколай, - Але ж пам’ятай, що ти можеш виконати лише одне бажання, а після цього станеш звичайною сніжинкою.
Чарівна сніжинка полетіла, роздивляючись передсвяткове місто, забарвлене різнокольоровими вогниками. Оскільки вже був пізній вечір, дітей на вулиці не було. Тому сніжинка обережно заглядала у віконця будинків.
Раптом чарівна сніжинка помітила в одному віконці хлопчика, що, так само як вона, розглядав святкові вогники та ліхтарики. Чомусь хлопчик виглядав сумним.
Сніжинка притулилася до віконного скла.
- Вітаю, хлопчику Мишко. Я чарівна сніжинка Святого Миколая, тому не дивуйся, що я з тобою розмовляю. Чому ти такий сумний?
- Вітаю, сніжинко, - пожвавився Мишко. – А я навіть не знав, що у Святого Миколая чарівні сніжинки бувають! От диво! А сумний я тому, що знаходжуся в лікарні. Завтра свято Святого Миколая, скоро Новий рік, а я тут хворію. Дуже хочеться додому, готуватися до свята, прикрашати ялинку. Але ми з мамою тут, у лікарні.
- Не засмучуйся, Мишко, - відповіла сніжинка. – Ти ж пам’ятаєш, що я чарівна, і тому можу виконати твоє бажання. Щоправда, лише одне.
- Правда? – зрадів Мишко.
Він почав міркувати, яке ж бажання замовити чарівній сніжинці. Спочатку він хотів попроситися скоріше додому. Та потім згадав, що сьогодні зранку лікар обіцяв, що за кілька днів його випишуть. Потім хлопчик хотів попросити новий конструктор, однак подумав, що Святий Миколай, скоріш за все, і так йому завтра цей подарунок принесе. Адже він просив про це у своєму листі, і весь рік був гарним хлопчиком.
- Ну що, визначився зі своїм бажанням? – запитала у Мишка сніжинка.
Хлопчик покачав головою, а потім подивився в бік своєї сусідки по палаті. Це була маленька дівчинка Ліза. Вона міцно спала у ліжку, а поруч спала її втомлена заплакана мама. Лізі зробили непросту операцію, і вона дуже повільно одужувала. Мишко чув, як лікар казав мамі дівчинки, що може знадобитися ще одна операція. Мама Лізи плакала, поки донька не бачить, а Мишкова мама її втішала.
- Сніжинко, я вигадав бажання, - нарешті промовив Мишко. – Нехай Ліза якнайшвидше одужає.
- Добре, - відповіла чарівна сніжинка, - побачиш, Мишко – так і буде. А тепер мені час летіти далі.
Після цих слів сніжинка перестала бути чарівною і полетіла на засніжену землю, задоволена своєю подорожжю.
Наступного дня, на свято Святого Миколая, Мишко почув, як їхній лікар каже Лізиній мамі:
- Ваша донечка почала одужувати. Нової операції не потрібно. Хоча й не Новий рік, але Різдво Ліза буде святкувати вдома.
Мишко побачив, як дівчинка та її мама щиро усміхнулися, вперше за весь час перебування в лікарні. Посміхнувся і Мишко – він був щасливий з того, що зміг допомогти маленькій Лізі. А ще від того, що сьогодні Святий Миколай приніс йому конструктор!
Вже наступного дня хлопчик з мамою повернулися додому. А там на них чекала велика пухнаста ялинка, яку прикрасив тато.
