Малюк Велетень засміявся та здивувався:
- Зростом не вище коліна? А як же вони не бояться, що хтось на них наступить?
- Не бояться, бо в тій країні всі такі маленькі. Хіба що якийсь велетень до них випадково прийде, - відповів тато. – Та ми, велетні, їх не образимо. Ми до них в гості не ходимо, щоб ненароком когось не розчавити. Більше знаємо про них з книжок, і вони про нас також.
Після цієї розмови родина Велетнів вирушила на прогулянку. Та думки про цю дивну країну не полишали малюка Велетня. Він подумав: «Як цікаво на власні очі побачити чоловічків заввишки з мою іграшку!». Малюк вирішив, що обов’язково завітає до цієї надзвичайної країни.
Ось ввечері батьки займалися хатніми справами, а малюк Велетень грався з конструктором. Він тихенько вийшов з будинку, сів на свій велосипедик та вирушив до річки. Тато колись казав йому, що ця річка для усіх велетнів мілководна. Будь-який велетень, навіть маленький, який щойно навчився ходити, може перейти цю ріку, замочивши ноги. Малюк Велетень не хотів мочити ноги, тому він поїхав річкою просто на своєму триколісному велосипеді.
Невдовзі він опинився на іншому березі річки. Як малюк не оглядався, але не бачив тут жодного чоловічка. Навколо були лише кущики. Виявляється, то був ліс маленької країни. Тому він вирушив далі. Ось попереду малюк Велетень побачив будиночки – такий самий іграшковий будинок стояв в його дитячій кімнаті. Та тут було багато таких будиночків.
Малюк їхав далі та раптом почув гомін.
- Обережно, на нас їдуть велетенські колеса! - кричав хор тоненьких голосів.
Малюк Велетень зупинився, озирнувся і побачив навколо багато маленьких чоловічків. Перелякані, вони бігли хто куди. Вони виявилися ще меншими, ніж він собі уявляв.
Тут малюк Велетень почув гучний голос:
- Зупинись, Велетню! Доповідай, чому ви, Велетні, порушили свою обіцянку ніколи не з’являтися в нашій країні? Що вам від нас треба? Знай: ми готові давати вам відсіч!
Малюк зрозумів, що цей голос лунає з великого гучномовця. Один з чоловічків говорив в мікрофон.
- Я хотів просто вас побачити, познайомитися з вами. Я не збирався вас ображати! Не треба мені відсічі! – винувато промовив малюк Велетень. Він не знав, що таке відсіч, і тому дуже злякався і навіть почав тихенько плакати.
- Дивіться, він маленький! – сказав один з чоловічків. – Він, мабуть, заблукав.
Малюка Велетня розвеселили ці слова: чоловічок зростом з його ляльку каже йому, що це він, Велетень, маленький!
Виявляється, що багато-багато років тому маленькі чоловічки домовилися з велетнями, що ті будуть оминати маленьку країну. Виявляється, малюк порушив це правило.
- Але ж ми з вами сусіди! Чому б нам не ходити один до одного в гості? – здивовано запитав малюк Велетень. Якщо ми домовимося, хто і в який час до кого завітає, то вам нема чого боятися. Велетні та маленькі чоловічки зможуть стати друзями! Хіба вам не цікаво побувати у нашому місті?
- Дуже цікаво! – зізналися маленькі чоловічки, - Однак ми маємо знати, що нам нічого не загрожує у великому світі.
Чоловічки показали малюку Велетню, як вони живуть. Він обережно пересувався, розглядаючи їх крихітні домівки, малесенькі деревця та тваринок, що так були схожі на його іграшки!
Сонце сідало, і малюку Велетню час було вертатися додому. «До зустрічі», - сказав він та сів на свій велосипед.
Ой, і насварили малюка Велетня батьки за те, що він без дозволу пішов гуляти! А потім велетні побудували міст через річку та оголосили, що будуть раді бачити маленьких чоловічків у себе в гостях. З того часу мешканці міста Велетнів та маленької країни стали найкращими друзями. Вони спілкувалися, влаштовували екскурсії, вистави та навіть спортивні змагання. Виявляється, для справжньої дружби неважливо, що друзі зовсім не схожі один на одного зовні. Головне, що є те, що їх однаково цікавить.
