Сніговик Біллі з цікавістю спостерігав за тим, як діти грають у свої зимові ігри – бавляться в сніжки, катаються на санках, будують снігові фортеці. Та ввечері усі завжди йшли додому, а Біллі лишався сам. А йому так хотілося побачити святкові розваги та прикрашену ялинку! Звичайно, і самому хотілося б прокотитися на каруселях, гірках та потанцювати!
Однієї ночі Сніговик Біллі як завжди, стояв сумний і замріяний. Тут над його головою пролетіла яскрава зірочка. Вона побачила незвичайного сніговика та торкнулася його своїм сяйвом.
- Вітаю, Біллі! Нарешті й мені пощастило зустріти сніговика, зробленого з чарівних сніжинок! Я така рада! А чому ти такий сумний?
- Чому ж мені не сумувати, зіронько? – тяжко зітхнув Сніговик Біллі, - Навіщо мені чарівні сніжинки, якщо я не можу зрушити з місця? Добре тобі – ти можеш летіти, куди завгодно, і бачити, що хочеш.
Зірочка усміхнулася та сказала:
- Сніговичку, я можу тобі допомогти. Можу просто зараз здійснити твоє бажання. Та пам’ятай: ти маєш пересуватися так, щоб ніхто не здогадався, що ти чарівний сніговик, інакше…
Зіронька не сказала, що може трапитися, але Біллі зрозумів, що щось страшне та дуже неприємне.
Сніговик Біллі зрадів, що завдяки Зірочці він зможе рухатися. Він дав обіцянку, що ніхто ніколи не дізнається про це.
Зірочка полетіла, а Біллі тієї ж миті вирушив на прогулянку нічним безлюдним містом.
Біллі роздивлявся святкові ліхтарики, які прикрашали місто. Він дістався святкової площі, вдосталь покатався на каруселях, гірках та гойдалках та залишився там ночувати. Наступний день він провів, оточений веселим сміхом маленьких та дорослих відвідувачів свята. Ніхто й не здогадався, що Біллі - незвичайний сніговик.
Щоночі Біллі мандрував зимовим містом, дивуючи людей вранці:
- Дивіться, хтось вночі зробив сніговика! Ввечері його тут не було! – дивувалися люди, що зранку виходили на вулицю.
Та ось зима добігала кінця. Сніг почав танути, а разом з ним почав танути і Сніговик Біллі!
«Жах, жах! Тепер я розтану, перетворюся на калюжу! Зникну», - думав Біллі і тихо плакав.
Біллі став блідим, схуд, і в нього не лишилося сил мандрувати. Та ось вночі над його головою знову з’явилася та сама Зірочка.
- Привіт, Сніговичку! Як справи! Тепер ти не сумуєш? – запитала вона.
- Привіт, Зірочко. Тепер я ще більше сумую, адже скоро розтану. Завдяки тобі я побачив це прекрасне місто, а тепер мені доведеться розтанути!
- Не сумуй, Біллі. Я можу виконати ще одне твоє бажання!
- Яке бажання? – з надією запитав Біллі? – Ти можеш залишити мене тут, і я не розтану?
- Ні, Біллі, такого я не можу зробити. Адже навесні сніг тане, і всі сніговики тануть. Навіть такі незвичайні як ти. Але ти був обережним, нікому не відкрив таємниці. Тому я можу просто зараз перемістити тебе в Країну Морозива. Там ти зможеш жити весну, літо та осінь, а взимку знову повернутися сюди разом з чарівними сніжинками.
Біллі дуже зрадів та подякував Зірочці. А вона додала:
- Хочеш дізнатися, що б трапилось, якби ти видав себе, і хтось дізнався, що ти вмієш ходити?
- Що? – запитав Біллі.
- Тоді б жодна чарівна сніжинка більше б не змогла впасти на землю. Але ти, Біллі, молодець – дотримався обіцянки та мене не підвів.
Наступної миті Біллі опинився в чудовій Країні Морозива, де йому було дуже добре.
