- Ура, підемо спати! – радів Сонько.
- Зараз відпочинемо, а вранці знову побіжимо гратися! – голосно гавкав Хвалько.
- Ні, я не буду спати! – сказав песик Крутько, - Мамо, я зовсім не втомився!
Цуценята повечеряли, вмилися, почистили зубки, та мама покликала їх у ліжечка.
Сонько першим вмостився, укутався ковдрою та чекав, поки мама розповість їм колискову-казочку. Хвалько також вмостився у своє ліжко. Лише Крутько підстрибував навколо ліжка - то лягав, то підводився, заважаючи мамі розповідати казку.
- Мамо, я трошки пограю, а потім буду спати. Я ще зовсім не втомився, - сказав Крутько сонним голосом. Насправді, він дуже втомився, але так боявся пропустити щось цікаве навколо, що сон здавався йому нудним заняттям. За це мама інколи жартома називала його Крутько-Незасинайко.
Мама-собачка обійняла Крутька та відповіла:
- Синочку, якщо ти будеш гратися, то заважатимеш спати своїм братикам. Давай ти трошки полежиш, послухаєш разом з ними колискову казочку, а потім подивимось, що буде.
- Ну, добре, - відповів цуцик Крутько. – Йому не хотілося засмучувати маму. «Ось мої братики заснуть, а я попрошу в мами ще трохи погратися», - вирішив песик.
Мама почала розповідати колискову казку. Це була казка про те, як сон шукав собі домівку. Спочатку він зазирнув у віконце до людей, які вечеряли, та зрозумів, що це не його домівка. Потім він побачив у віконці бабусю, яка в’язала онуку шкарпетки, і також вирішив їй не заважати. А потім він побачив у віконці маленьку дівчинку, яка дуже хотіла спати, але плакала, і тому заважала собі заснути. Тоді сон вирішив заспокоїти дівчинку. Вона заснула, а сон, нарешті, знайшов свою домівку.
Коли мама-собачка завершила розповідь, вона подивилася на своїх маленьких цуценят. Сонько та Хвалько тихенько лежали у своїх ліжечках, вони вже засинали. А ось Крутько вже міцно спав у ліжечку.
- Навіть непосидючим та вертлявим цуценятам треба добре відпочивати. А інакше, звідки в них будуть сили, щоб крутитися та бігати? - сказала мама, поправивши Крутьку ковдру.
