- Добре, - запевнили Андрій та Іванко, - Ми поливали багаття водою.
Хлопці вирушила додому. Однак вони помилилися – на справді, у багатті залишилася пара іскринок. На перший погляд вони були непомітними, а от якщо придивитися, то видно, як вони стрибають по вугіллячку.
Коли хлопчики пішли з лісу, одна іскринка сказала іншій:
- Давай подивимося, як тут, у лісі?
- Давай! – погодилася інша іскринка.
Подружки-іскринки вистрибнули з залишків багаття, спочатку на гілочку, яка лежала поряд, а з гілочки – на травичку. А з травички – на маленький кущик. Чим далі вони стрибали, тим більшими та злішими ставали. Тепер це були не іскринки, а великі іскри.
- Давай з’їмо цей кущ! – сказала іскра.
- Давай! А потім он те дерево! – погодилася друга іскра.
Вони просувалися все далі, і ставали ще вище: ось-ось і доберуться до пташиних гнізд! В лісі розпочалася справжня пожежа.
В цей час до лісу прилетів вітер. Від його подиху іскри стали ще більшими. Побачивши це, вітер злякався та полетів високо в небо – просити про допомогу у хмар.
- Хмари-хмари, летіть швидше за мною! Допоможіть загасити пожежу в лісі! – голосив вітер.
Сірі хмари швидко полетіли за вітром. Опинившись над лісом, хмари пустили рясним дощем. З кожною краплиною іскри ставали меншими та слабшими, і скоро від пожежі нічого не лишилося.
Наступного дня Дмитро, Андрій та Іванко дізналися, яка біда через них трапилася в лісі.
- Ой, що ж ми накоїли! – сказав Андрій. – Дуже пощастило, що в ту мить пішов дощ, інакше б наш ліс згорів.
Той випадок у лісі став для хлопців хорошим уроком на все життя. З того часу Дмитро, Андрій та Іванко були дуже обережними з вогнем. Вони завжди перевіряли, чи згасло багаття. Виходячи з дому, кожен з них пересвідчувався, що вимкнено плиту та інші прилади, які можуть спричинити пожежу. А ще вони знали, що неможна користуватися приладами, в який пошкоджений дріт.
Дмитро, Андрій та Іванко добре пам’ятали, що у разі пожежі треба телефонувати за номером «101». Хлопці усім розповідали про ці правила, щоб життя людей, рослин та тварин було безпечним.
