- А ось і я! - сказала кішка, перегородивши шлях мамі мишці. - Ну, зараз я пообідаю!
- Стривай, кішко, - стривожено сказала мишка. - У мене синок Вертихвостик зник. Мені треба його знайти. Будь ласка, відклади свій обід.
Кішка розуміла хвилювання мами мишки, адже у неї самої вдома були неслухняні кошенята.
- Ну добре, допоможу тобі знайти Вертихвостика, а потім з'їм тебе! - сказала кішка.
Кішка і мишка обійшли всі околиці навколо мишачого будинку, звали-звали Вертихвостика, але так і не знайшли.
- Не впадай у відчай, мишко, - сказала кішка. - Підемо до собаки Сищика, у нього самий гострий нюх серед усіх тутешніх собак. Він допоможе нам знайти мишеняти.
Побачивши кішку і мишку, пес загарчав і загавкав.
- Не ричі, Сищику! - сказала кішка. - Краще допоможи нам знайти Вертихвостика. Він зник, а ти ж кращий сищик з усіх собак.
Почувши такий комплімент, та ще й від кішки, Сищик змінив гнів на милість і погодився допомогти.
Всі втрьох вони побігли до мишачого дому. Сищик відчув слід. Він побіг в сторону озера, а кішка і мама мишка - за ним.
- Вертихвостик був тут, - заявив пес. - Але біля озера його слід обривається.
- Що ж робити? - заплакала мама мишка.
- Потрібно опитати свідків, - сказав Сищик.
Він став принюхуватися, щоб знайти ще чиїсь сліди. Тут пес помітив сліди жаб'ячих лапок.
- Гей, жабо, виходь! І скажи, чи не бачила ти тут маленького мишеняти?
- Бачила, - відповіла жаба. - Ось він, спить біля камінчика. - Забирай його, мама мишко, в цілості й схоронності.
Виявилося, що Вертихвостик так старанно ховався від мами, що сам не помітив, як добіг до озера. А потім не помітив, як упав у це саме озеро. Вертихвостик почав тонути і кликати на допомогу. Тут його помітила жаба. Вона швидко підпливла до мишеняти і витягла його на берег. Вертихвостик спочатку розплакався, а потім заснув на березі, мокрий і втомлений. Ось чому Сищик не зміг взяти його слід.
- Спасибі тобі, жабо, що врятувала мого синочка, - сказала мама мишка, забираючи сонного Вертихвостика. - І вам спасибі, кішко і собако.
Мама мишка зібралася було втекти з усіх ніг, адже вона не хотіла, щоб кішка її з'їла. Але кішка сказала:
- Не бійся, мишка, я не ображу тебе. Адже ми тепер з тобою друзі.
- І я теж ваш друг, - сказав Сищик.
- А можна і я буду вашим другом? – запитала жаба. Мені так самотньо на озері. Адже з рибами і не поговориш толком.
- Звісно! - сказали кішка, собака і мама мишка.
З тих пір життя в селі Чотирилапівці стала іншою. Коти більше не ображали мишей, а собаки - котів, а жаба стала новим жителем дружного села під назвою Чотирилапівка.
