Тому Вітерець-морозець замислив сховати сніг від людей. Побачивши снігові хмари, він розгорнув велику-превелику парасольку догори дриґом, та почав збирати в неї сніжинки, що падали з хмари.
- Ідіть-но сюди, гарнюні! – примовляв Вітерець-морозець. Зараз я вас зберу, а потім дмухну та перетворю на крижані скиби!
Ось так збирав Вітерець-морозець сніжинки в свою парасольку, та не помітив, що сніжинок в ній зрештою стало так багато, що парасоля перевернулася. Сніжинки одна за одною падали на землю на радість людям.
Вітерець-морозець схопив парасольку та разом з нею також полетів вниз, мов на парашуті.
- Дивіться, сніг пішов! – весело казали дорослі.
- Ура! Нарешті сніг! – раділи дітлахи.
Навіть звірята в лісі раділи, тому що без снігу взимку їм було незручно. Ведмедю тривожно спалося у своєму барлогу, а заєць не міг сховатися від хижаків у зимній білій шубці. Навіть земля раділа снігу, адже він став для неї ковдрою, яка захищає від холоду.
Тим часом, Вітерець-морозець намагався розігнати всі сніжинки. Він дмухав, дмухав на них, а потім втомився і повернувся додому. А його снігова парасоля перетворилася на цікаву крижану скульптуру, яка прикрашала місто до самого кінця зими.
