Побачивши лисицю, родина Колобків кинулася тікати. Мама, тато та синочок Колобочок котилися так швидко, що не помітили, як скотилися вниз з височенької сніжної гірки. А поки котилися, то усі троє вкрилися товстим шаром снігу.
Під гіркою гуляв Зайчик. Побачивши три сніжних кулі, що невідомо звідки взялися, він зрадів:
- Оце так диво! А я саме збирався ліпити снігову бабу. Лише подумав, як три кулі опинилися поруч. Одна велика, друга менше, а третя – маленька, ось вона буде головою для снігової баби!
Колобки чули цю розмову, та вирішили себе нічим не видавати, а далі прикидатися сніговою бабою. Хтозна, може лисиця ще не пішла, чи заєць вирішить ними поласувати?
Щойно Заєць поставив снігових колобків один на одного, поруч з’явилася Лисиця.
- Чуєш, вухастий, ти тут колобків не бачив? – запитала вона.
- Та ти що, яких ще колобків? Колобки зараз вдома сидять, гарячий чай сьорбають, - відповів зайчик.
- Так, нещодавно тут було троє колобків, я їх на власні очі бачила, - запевнила лисиця. Вони з гори скотилися та кудись зникли.
- Ой, Лисичко, мабуть, час тобі окуляри замовляти, - засміявся заєць.
Лисиця пішла засмучена, а заєць вирішив перед друзями похизуватися – яку він гарну снігову бабу зліпив.
Поки Заєць пішов їх кликати, родина Колобків скинула з себе сніг та покотилася далі, шукати свої санчата.
- Треба наступного разу далі від цього місця кататися, - сказав тато Колобок.
А заєць довго розповідав усім в лісі, що зустрів чарівну снігову бабу, яка з’явилася невідомо звідки, а потім сама втекла зі свого місця. Звісно, ніхто йому не повірив.
