- Дмитрику, поклади мене у склянку з водою, будь ласка, - лунав тихенько чийсь ніжний голосок.
- Хто тут? – запитав хлопчик. Йому здалося, що це сон.
- Це я, золота рибка, - відповіла його нова іграшка.
- Як це ти розмовляєш? – здивувався хлопчик.
- Я не звичайна рибка, а зачарована. Мене зачарувала Морська королева за те, що я її образила. Без води я загину.
Дмитрик налив у склянку води та поклав туди рибку-іграшку. Тим часом, рибка розповіла йому свою історію. Нещодавно вона бавилася у морі, як раптом побачила поруч рибальський гачок. Це рибалка хотів її зловити на вудку. Замість того, щоб тікати від рибалки, нерозумна рибка непомітно причепила гачок до плаття Морської королеви. Їй здалося це веселим задумом.
Рибалка гадав, що упіймав величезну рибину, та щосили тягнув вудку, а Морська королева щосили чинила опір, не розуміючи, що коїться. Нарешті, вона відчепила рибальський гачок, а маленька риба-жартівниця плавала поруч та весело сміялася.
- Ах ти ж, мала шкодниця! – розлютилася Морська королева. – Я тебе захищаю й оберігаю, а ти наді мною насміхаєшся! За це немає тобі місця у морі!
Морська королева перетворила золоту рибку на гумову іграшку та з хвилями викинула її на берег. Там її знайшов працівник тиру і поклав на помітне місце – раптом, хтось загубив її, і знайдеться хазяїн. Втім, ніхто не цікавився рибкою, а одного дня Дмитрик чомусь обрав її в якості призу.
- Дякую, тобі за це, Дмитрику. Мені було дуже погано без води, - промовила рибка. – Випусти мене, будь ласка, завтра в море.
- А раптом Морська королева знову прожене тебе? – запитав хлопчик.
- Я попрошу у неї пробачення, і, сподіваюсь, вона мене пробачить. Адже вона любить та оберігає нас, мешканців моря. Не можна ображати тих, хто нас любить та піклується про нас! – сказала рибка.
Вранці Дмитрик з батьками пішли на море, і хлопчик непомітно випустив гумову рибку у морську воду. Раптом його іграшка перетворилася на справжню золоту рибку та хутко попливла у море.
Цього дня море було тихим та лагідним. «Мабуть, Морська королева пробачила золотій рибці», - подумав Дмитрик.
- Мамо, тато, - тихо сказав хлопчик батькам. – Пробачте мені, якщо я раптом колись вас образив. Не можна ображати тих, хто нас любить та про нас піклується.
