Раптом йому прийшла цікава ідея. Лісовичок подумав, що треба бути ближче до неба, до зірок, щоб наснився сон, ніби літаєш. Отже, цієї ночі він вирішив лягти спати на даху свого маленького будиночка.
Міцно заснув Лісовичок. Аж тут сниться йому сон, ніби летить він високо над деревами, над лісом.
«Нарешті! Літаю, значить росту!» - радів просто уві сні Лісовичок.
Раптом солодкий сон перервався. Лісовичок прокинувся у болоті, у прохолодній воді, де його уважно розглядали налякані жаби.
- Де я? Чому я тут? – запитав Лісовичок і заплакав.
- Не плач, тут і без тебе мокро, - зауважила одна з жаб. – Сидимо ми тут, пісень співаємо, раптом ти звалився нам на голову!
- Як звалився? – не зрозумів Лісовичок.
- Так і звалився! Випав з воронячого дзьоба просто у наше болото!
Виявляється, поки Лісовичок спав на даху свого будинку, його вкрала ворона. На щастя, він виявився завеликим і для неї, і вона впустила його просто в болото.
- Що ж мені тепер робити? Як додому дістатися? – знову заплакав Лісовичок.
- Не плач, з нами не пропадеш, - сказали жаби. – Наша жаба Кваба – найшвидша в усьому лісі! Вона тебе швидко додому довезе. Однак, є одна проблема. Ми усі боїмося чудовиська, яке нещодавно з’явилося в кущах біля нашого болота. Якщо зможеш з ним домовитися, то наша Кваба вирушить до лісу хоч зараз.
- Покажіть-но ваше чудовисько, - відповів Лісовичок. Він так хотів повернутися додому, що навіть чудовисько б його не зупинило.
- Так це ж не чудовисько, а старий гумовий чобіт! – вигукнув Лісовичок. – Його якась людина тут кинула. Я сто разів такі у людей бачив!
Жаби зраділи, що нічого більше не загрожує їхній безпеці.
- Що ж, стрибай-но мені на спину, - сказала Кваба. – Вирушаймо!
- Зараз-зараз! – відповів Лісовичок. – Тільки-но лад у вашому болоті наведу. Дивіться, гілки старі плавають, навіть сміття.
Лісовичок взявся до роботи, все прибрав. Скоро болото стало чистеньке.
- Лісовичку, а як так сталося, що тебе ворона вночі вкрала? – поцікавилися жаби. – Ти що, вночі сам гуляв?
- Та ні, я спав на даху свого будинку, щоб літати уві сні. Ну, щоб швидше вирости, адже я маленький.
- Маленький? – здивувалася Кваба. – Який же ти маленький? Чудовиська викрив, у болоті прибрався! Ти великий!
Задоволений такою оцінкою Лісовичок подякував жабам, сів на спину Квабі та вирушив додому. Вранці він раптом помітив, що трохи підріс.
«Напевно, я справді вже й не такий маленький», - зрадів Лісовичок.
