- Сьогодні я можу взяти тебе на прогулянку. Бачу, ти вже підріс та зміцнів.
- Хочу, хочу! – радісно вигукнув Сніжок. Він схопився за шию дядька Вітру та вони помчали.
Сніжок летів над великим містом та думав: яке ж воно прекрасне! Він бачив площі, будинки, сквери, людей, птахів та звіряток.
«Ось лише чомусь забагато сірого та чорного кольору навколо. От би пофарбувати все у білий колір!» - замислив Сніжок.
Тим часом він помітив, що ще трохи підріс. Дядько Вітер сказав, що тепер Сніжок може гуляти без нього. Дерева, вулиці та дахи будинків ставали білими – все, як він мріяв!
- Дивіться, Сніжок! – весело кричали діти на вулиці.
«Це ж треба: вони мене впізнали. Звідки ж вони знають моє ім’я?» - здивувався Сніжок.
Він тихенько торкався дитячих капелюшків, і зупинився на дитячому майданчику. Погойдався на гойдалці, з’їхав гіркою, і навіть, погрався у пісочниці, всюди лишаючи за собою свої білі сліди.
Потім Сніжок вирішив покататися верхи на автобусі. Ой, і весела вийшла прогулянка!
Врешті, Сніжок трохи втомився та присів на лавку у міському парку. Тим часом парк став білим від снігу.
- Сніжку, дай лапу! – сказав якийсь хлопчик.
«Але в мене немає лапи», - подумав Сніжок, а потім зрозумів, що хлопчик звертається до свого песика – маленького біленького бульдога. Втім, той не хотів слухатися і втікав від хлопчика, залишаючи на снігу сліди своїх лапок.
«Якби у мене були лапки, то я б залюбки простягнув їх хлопчику», - замислився Сніжок, - «Однак у мене немає ані лапок, ані голови, ані тулубу».
Раптом до хлопчика з песиком прибігли дівчинка та інший хлопчик. Сміючись, діти почали обіймати Сніжка, катати його по землі. Спочатку вони зліпили одну велику білу кулю, потім іншу – меншу, а потім третю – ще меншу. Потім вони поставили снігові кулі один на одну, встромили гілочки-ручки. Зробили очі та рот з осінніх каштанів. Навіть морквинка знайшлася для гарного носика.
- Гарний у вас Сніговичок вийшов! – сказали батьки дітям.
«Тепер у мене є ручки, голова, тулуб і довгий помаранчевий ніс. А ще друге ім’я - Сніговичок», - радів Сніжок. – «Яка чудова прогулянка в мене вийшла!»
Минув деякий час. Сніговичок поступово став маленьким, а потім зовсім розтанув під променями зимового сонечка. Сніжок перетворився на воду. А потім повітря підняло частинки води назад до хмарок. Так він знову став Сніжком, щоб незабаром повернутися на прогулянку.
