Матвійкові на честь Дня народження подарували крутезний іграшковий автомобіль. Інерційний, з великими, мов справжніми колесами. Його дверцята та багажник могли відкриватися, а якщо натиснути на кнопку, то під час руху машинка світила фарами і видавала гучне «бі-бі».

Далеко в лісі жила стара зла чаклунка Гидота. Колись у молоді роки вона робила людям багато поганого. Але чим старшою ставала, тим менше в неї залишалося сил на чаклунство. Нарешті, Гидота стала такою старою, що навіть дрібні пакості забирали в неї багато сил.

До Нового року залишалося зовсім небагато часу. У будинку Діда Мороза все було готове до свята, а сам він збирався у дорогу з мішком подарунків.

Та за день до Нового року Дід Мороз одержав несподіваний лист.

Високо в небі, поміж хмар та вітрів, жив маленький Сніжок. Змалечку він поглядав з неба на землю та мріяв:

- От би скоріше мені вирушити на прогулянку - на землю, до людей.

- Почекай трошки, - відповідав йому дядько Вітер, - Ще треба підрости.

У казковому королівстві жили Король Рік, Королева Природа та їхні діти – Принцеси Зима, Весна, Осінь та Принц Літо.

Одного разу в Смарагдове королівство прийшла біда. Злий Дракон напав на королівство, взяв у полон його жителів та ув’язнив усіх, хто намагався йому чинити опір. Королівська армія героїчно боролася з Драконом, але він був сильніше.

Віталік давно мріяв про песика, і ось нарешті його мрія здійснилася. Коли хлопчику виповнилося 8 років, батьки подарували йому пухнастого красунчика песика – померанського шпіца. Віталік так і назвав його – Пухнастик.

Якось у вихідні дні першокласник Сашко гостював у своєї бабусі – мами його татка. Розповівши бабусі про справи у школі, вдосталь награвшись з дітьми у дворі, Сашко вкладався спати.

У казковому лісі жив маленький Лісовичок. Понад усе на світі він мріяв стати дорослим. Якось він підслухав від людей, що коли ти літаєш уві сні, це означає, що ростеш.

В кімнаті у хлопчика Єгора, в країні хлоп'ячих іграшок жив нещасний іграшковий Лицар. Нещасним він був тому, що все своє іграшкове життя мріяв зробити подвиг, але жодного разу не випало слушної нагоди.