Жив-був на світі зайчик на ім’я Лапик. Одного разу у Лапика розболілося вушко. Що ж, треба йти до лікаря. Але зайчик боявся лікарів і сподівався, що вушко перестане боліти саме по собі.

В одному незвичайному місті жив-був Монстр на ім'я Боба. Колись давно він прилетів сюди з казкової Планети Монстрів. Боба ніколи не мився і не розчісувався, ніколи не чистив зуби і не знав жодного доброго слова. Тому він був гидким і страшним - ну, втім, як всі монстри.

Фея Беллі летіла над містом в прекрасному настрої. Адже сьогодні вона закінчила школу маленьких фей, і тепер вміла робити багато хороших чарівних справ. Наприклад, допомогти цуценяті, що загубився, знайти господарів, або заспокоїти малюка, що плаче.

Якось у маленької пташки трапилася біда: під час урагану на неї впала важка гілка з дерева і зламала їй крильце. Лежить пташка із зламаним крилом на землі, не може злетіти та думає: "Невже я так і загину тут, від холоду та голоду, адже наближається ніч?"

Ходить лісом новина:
Захворіла мавпа!
Ніс болить чи то спина,
Чи то крутить лапа.

Жив-був мандрівник на ім'я Христофор, який мандрував світом в пошуках чудес. Різні чудеса йому траплялися - і незвичайні споруди, і лазурні моря, і камені, схожі на фігури звірів та людей, та інші різноманітні витвори людей та природи.

Звірята казкового лісу дуже полюбляли зимові розваги. Особливо їм подобалося кататися на сніговій гірці. Та, на жаль, сніг випадав нечасто – лише коли над лісом пролітала велика снігова хмара. В інший час малі звірята сумували, дивлячись на самотні сніжинки, що падали з неба.

Казковий ліс вкрило білим пухнастим снігом. Більше за всіх раділи цьому маленькі звірята. Зранку до вечора вони каталися на санчатах та лижах, грали в сніжки, ліпили снігових баб та навіть купалися в снігу. Цього дня директор лісової школи Лис Лисович навіть дозволив звірятам не ходити до школи.

На балконі, у великій коробці, жили-були старі іграшки. Тут були й ляльки, і машинки, і конструктор, і фігурки звіряток, і багато м’яких іграшок. Колись цими іграшками залюбки гралися двійнята Ліза та Андрійко. Та дітки вже підросли, ходили до школи, тому іграшки сумували на балконі.

Рахувала мама кішка
Неслухняних кошенят.
Перше з них залізло в діжку,
Видно пару оченят.