В одному селищі жила зла чаклунка Гартелла, яка тримала в остраху всіх мешканців. Чим більше люди її боялися, тим сильнішими ставали її чари, і тим більше капостей вона могла заподіяти. Та нарешті мешканці селища втомилися жити в страху і вирішили, що більше не боятимуться Гартеллу. Вони домовилися не розмовляти з нею і не розбігатися, коли вона з’являється серед людей, а просто не звертати на неї увагу. Адже люди знали - якщо ніхто не буде боятися чаклунку, то її чари зникнуть.

Присвячується хлопчику Андрію

У великому зеленому місті жив хлопчик Андрійко. Були у Андрійка незвичайні друзі – жучки сонечки.

В одному ставку жила-була родина Равликів – мама, тато і їх синочок, малюк Равлик. Вони любили один одного, дбали один про одного і майже ніколи не розлучалися. Але одного разу на ставок прилетів грізний хижий птах. Він схопив батьків Равлика та забрав у своєму дзьобі.

У мами Курки було багато маленьких курчат. Курча на ім’я Пі-пі було найбільш непосидючим з усіх. Не сиділося йому поруч з мамою, братами та сестрами.

В далекій холодній Антарктиді живуть пінгвіни, яких називають імператорськими. Таку назву вони отримали, тому що є найбільшими пінгвінами у світі. Якось один з них, пінгвін Арні, подружився зі Сніговиком, якого зліпили вчені - дослідники Антарктиди.

В одному казковому королівстві жили веселі чоловічки. Жили вони добре, тому що були добрими, працьовитими та дружніми. А якщо траплялася в королівстві якась неприємність, наприклад, хтось хворів, то чоловічки йшли за допомогою до професора Мудрика. У професора була чарівна Книга мудрості, і він знаходив в ній поради на різні випадки.

Цей грудневий ранок в резиденції Діда Мороза розпочався з переполоху. Його помічники гноми виявили, що кімната, де зберігалися новорічні подарунки для дітей, абсолютно порожня!

Зима вкрила казковий ліс сніговою ковдрою на радість маленьким гномикам. Одні гралися в сніжки, інші ліпили сніговика, а треті катали один одного на санчатах. Всім було весело.

Першокласник Максим ніяк не міг навчитися красиво писати. Начебто, і старався, літери виводив, а вони все одно в нього виходили кривенькі, одна більше за іншу. Максиму швидко набридло боротися з цими літерами. Він навіть вже не любив цілу абетку. «Не хочу я більше вчитися акуратно писати. І так зійде», - казав хлопчик.

У хлопчика Дмитрика було багато різних іграшок. Серед них були великі та маленькі машинки, конструктори, роботи, пазли та літак на радіокеруванні. Дмитрик часом так захоплювався грою, що не помічав, як їх ламає. Тож, у деяких машинок після Дмитрикової гри відлітали колеса, робот залишився без однієї руки, а у пазлів та конструкторів губилися частини. Але хлопчик зовсім не засмучувався через це.