Якось дві мавпи знайшли у кущах футбольний м’яч. Спочатку вони довго сперечалися, яка з них перша його побачила, потім гралися удвох. Врешті, мавпам набридло грати, і одна з них запропонувала влаштувати в африканському лісі футбольний матч.

Далеко у старому темному лісі жив-був Бабайко. Його домівка була так глибоко у лісі, що за все своє життя Бабайко бачив людей лише декілька разів. Навіть вовки та дикі кабани рідко заходили до нього. Якось Бабайці стало сумно самому, а ще дуже захотілося стати відомим. Він не вигадав нічого кращого, ніж піти до людей та налякати їх.

У магазині на полиці жили-були подушки. Одні великі, інші зовсім маленькі, одні білі, інші з малюнками. Одні м’якіші, інші більш пружні. Подушки були різними, але кожна по-своєму гарна. Коли якусь подушку купували, на її місце приносили нову, і вони разом чекали на своїх покупців. Однак жила серед подушок одна така, яку довго ніхто не купував.

Жила на озері жаба. Якось вона знайшла на березі газету, стрибнула на неї та сидить. Повз пролітала ворона. Вона побачила жабу, що сидить на газеті, та запитала в неї:

Жив-був хлопчик Миколка. У Миколки було багато іграшок, якими він залюбки грався, а ось збирати на місце не любив. Мама просила Миколку щоразу після гри складати іграшки в коробку. Та хлопчик не розумів: навіщо складати іграшки, якщо згодом він знову буде ними гратися.

Бегемотик Боня, що жив у зоопарку, цього вечора ніяк не міг заснути. Він довго крутився на своєму місці, закривав та відкривав очі, та сон не приходив до нього. Аж ось Боня згадав: кажуть, щоб скоріше заснути, треба порахувати слоненят.

Маленька мавпочка взяла погану звичку насміхатися над слоником через його довгий ніс та величезні вуха.

Жив-був їжачок Льока, який весь час щось плутав. Наприклад, біжить Льока повз мишки, а йому здається, що то не мишка, а камінчик. Ось їжачок не вітається з нею, а мишка ображається і вважає Льоку нечемним. Буває й навпаки: побачить їжачок пеньок та подумає, що то малий кабанчик присів відпочити. Каже: «Привіт, кабанчику». Пеньок, звичайно, мовчить у відповідь, а ось горобець, що це побачив, сміється з Льоки так, що ледь з гілки не падає.

На Альошиному столі в коробці жили-були кольорові олівці. Альоша щодня залюбки малював олівцями, поки їхні носики зовсім не потупилися. Хлопчик полінувався підточити свої олівці, і тепер вони залишилися без улюбленої справи.

У хлопчика Богданчика було чимало різних іграшок. Втім машинки, конструктори та іграшкові динозаврики інших дітей на майданчику завжди здавалися йому цікавішими, ніж власні. Хлопчики та дівчатка дозволяли Богданчику трошки погратися їхніми іграшками. Однак Богданчикові хотілося більшого – забрати іграшку, що сподобалася, додому, та гратися нею, коли заманеться.