Сонце, немов яєчний жовток, золотилося над світом. Воно випромінювало тепло і життя. По його промінчиках на землю збігали жовті курчата. Пізніше вони зодягнуться в різнобарвні зодяганки, а спочатку всі - в жовтому. Бджілка також була жовта, вона від щирого серця припрошувала до жовтого вулика й курчатко, та те не змогло до нього добратися.
У одному будинку, в одному під’їзді навіть на одному поверсі жили дві дівчинки, дві подруги – Оленка і Улянка. Вони постійно ходили в гості одна до одної, разом гралися, разом читали книжки, а на осінь збиралися разом іти до школи. Та до осені ще довго, тому дівчатка мріють про те, як сидітимуть за однією партою напроти вчительського стола і підніматимуть руку, як їх про щось питатимуть. Коли Оленчина бабуся була не зайнята, то подружки не йшли до садочка. Бабуся пекла запашні булочки і варила солодкий кисіль, за вікном падав сніг, дівчатка цілий день могли гратися в кімнаті. Так сталося і сьогодні.
Жили собі братик і сестричка. Жили гарно і дружно в хатині невеличкій. Хоч хатинка була маленька, але діти і мама прибирали її чистенько. Діти у мами були слухняні-слухняні і дуже чемні. Одного разу сестричка, братик і їхній друг, песик Бровко пішли до лісу по ягоди. Зайшли до лісу, а там суниці, чорниці, малинка, ожинка.