Одного зимового ранку діти у дворі ліпили сніговиків. Хлопчики та дівчатка спочатку робили сніжки, потім катали їх у снігу. Маленькі сніжки ставали великими колобками, й діти з’єднували їх. Так з’являлися сніговички.

Якось вранці сорока та ворона варили своїм дітям кашу. А щоб було веселіше, вони весь час теревенили одна з одною. І, певно, ці теревені були такі цікаві, що сорока з вороною геть забули про кашу. А каші захотілося краще почути, про що ж балакають хазяйки, щ аж про неї забули.

У хлопчика Тимура був улюблений маленький песик на ім’я Бака. Якось ввечері Тимур пішов з Бакою гуляти до парку. У малого Баки не було нашийника, і Тимур всю дорогу не випускав песика з поля зору. Та раптом Бака побачив білку, що зіскочила з дерева, та з шаленою швидкістю зірвався з місця. Адже він хоч ще і цуценя, але мисливської породи.

Одна бабуся вирішила провідати свого онука. Вона наліпила вареників з м’ясом на гостинець, склала їх у судок, а потім у сумку, та й пішла.

Якось дві мавпи знайшли у кущах футбольний м’яч. Спочатку вони довго сперечалися, яка з них перша його побачила, потім гралися удвох. Врешті, мавпам набридло грати, і одна з них запропонувала влаштувати в африканському лісі футбольний матч.

Далеко у старому темному лісі жив-був Бабайко. Його домівка була так глибоко у лісі, що за все своє життя Бабайко бачив людей лише декілька разів. Навіть вовки та дикі кабани рідко заходили до нього. Якось Бабайці стало сумно самому, а ще дуже захотілося стати відомим. Він не вигадав нічого кращого, ніж піти до людей та налякати їх.

У магазині на полиці жили-були подушки. Одні великі, інші зовсім маленькі, одні білі, інші з малюнками. Одні м’якіші, інші більш пружні. Подушки були різними, але кожна по-своєму гарна. Коли якусь подушку купували, на її місце приносили нову, і вони разом чекали на своїх покупців. Однак жила серед подушок одна така, яку довго ніхто не купував.

Жила на озері жаба. Якось вона знайшла на березі газету, стрибнула на неї та сидить. Повз пролітала ворона. Вона побачила жабу, що сидить на газеті, та запитала в неї:

Жив-був хлопчик Миколка. У Миколки було багато іграшок, якими він залюбки грався, а ось збирати на місце не любив. Мама просила Миколку щоразу після гри складати іграшки в коробку. Та хлопчик не розумів: навіщо складати іграшки, якщо згодом він знову буде ними гратися.

Бегемотик Боня, що жив у зоопарку, цього вечора ніяк не міг заснути. Він довго крутився на своєму місці, закривав та відкривав очі, та сон не приходив до нього. Аж ось Боня згадав: кажуть, щоб скоріше заснути, треба порахувати слоненят.