В казковому королівстві жили-були мама Королева та батько Лицар. У них народилося три сини. Два старші сини виросли великими, кремезними хлопцями та стали лицарями, як батько. Вони захищали королівство від ворогів та завжди були першими в усіх справах, де потрібна була міць та сила. А третій, молодший син Королеви та батька Лицаря, якого звали Альберт, виріс маленького зросту та щуплий. Він був таким слабким, що навіть бігати йому було важко, не те, що воювати. Через це Альберт страждав, і лише уві сні бачив себе великим та сильним.

У казковому лісі жила Фея солодких снів. Вона збирала лісові трави і ягоди, сушила їх і складала в спеціальні мішечки. Це були мішечки солодких снів. Той, хто погано спав або не міг заснути, міг прийти до Феї і взяти такий мішечок. Варто було відкрити мішечок і лягти в ліжко, і людина швидко засинала і міцно спала всю ніч.

Прийшла зима. Вcі ведмеді міцно спали в своїх барлогах. Лише один ведмідь Криволапик не поспішав лягати спати, а ходив лісом туди-сюди.

Хлопчик Іллюша давно мріяв про собаку. Він просив батьків подарувати йому песика, та мама з татом щоразу відповідали: «Буде в тебе песик, як прийде час».

Кожен ранок їжачок
Починає з балачок.
Спершу він попід горбком
Теревенить з гусаком.
Потім з півнем залюбки
Обговорює плітки.

Напередодні Нового року в міському парку з'явилася крижана скульптура, яка зображала янгола. Цю скульптуру зробив і подарував місту один хороший майстер.

Діти та дорослі готувалися до святкування Нового року. Готувалися й Дід Мороз та його помічники. Вони прикрасили новорічну ялинку, складали подарунки для дітей, перевіряли, чи в порядку санчата та одяг Діда Мороза.

Одного зимового ранку діти у дворі ліпили сніговиків. Хлопчики та дівчатка спочатку робили сніжки, потім катали їх у снігу. Маленькі сніжки ставали великими колобками, й діти з’єднували їх. Так з’являлися сніговички.

Якось вранці сорока та ворона варили своїм дітям кашу. А щоб було веселіше, вони весь час теревенили одна з одною. І, певно, ці теревені були такі цікаві, що сорока з вороною геть забули про кашу. А каші захотілося краще почути, про що ж балакають хазяйки, щ аж про неї забули.

У хлопчика Тимура був улюблений маленький песик на ім’я Бака. Якось ввечері Тимур пішов з Бакою гуляти до парку. У малого Баки не було нашийника, і Тимур всю дорогу не випускав песика з поля зору. Та раптом Бака побачив білку, що зіскочила з дерева, та з шаленою швидкістю зірвався з місця. Адже він хоч ще і цуценя, але мисливської породи.