Маленька мавпочка взяла погану звичку насміхатися над слоником через його довгий ніс та величезні вуха.

Жив-був їжачок Льока, який весь час щось плутав. Наприклад, біжить Льока повз мишки, а йому здається, що то не мишка, а камінчик. Ось їжачок не вітається з нею, а мишка ображається і вважає Льоку нечемним. Буває й навпаки: побачить їжачок пеньок та подумає, що то малий кабанчик присів відпочити. Каже: «Привіт, кабанчику». Пеньок, звичайно, мовчить у відповідь, а ось горобець, що це побачив, сміється з Льоки так, що ледь з гілки не падає.

На Альошиному столі в коробці жили-були кольорові олівці. Альоша щодня залюбки малював олівцями, поки їхні носики зовсім не потупилися. Хлопчик полінувався підточити свої олівці, і тепер вони залишилися без улюбленої справи.

У хлопчика Богданчика було чимало різних іграшок. Втім машинки, конструктори та іграшкові динозаврики інших дітей на майданчику завжди здавалися йому цікавішими, ніж власні. Хлопчики та дівчатка дозволяли Богданчику трошки погратися їхніми іграшками. Однак Богданчикові хотілося більшого – забрати іграшку, що сподобалася, додому, та гратися нею, коли заманеться.

У казковій країні Веселунії жив веселий народ. Жителі Веселунії щодня вигадували собі різні свята і разом раділи та веселилися, але й працювати не забували. А допомагала їм у всьому маленька фея Веселина. Одному тільки дядькові Похмуру дуже не подобалися галасливі веселі свята. Він побудував собі будинок на околиці Веселунії, подалі від людей. Однак їхній радісний сміх іноді доносився і до його будинку, від чого Похмур ставав ще похмурішим і злішим.

Жила собі у річці жабка. Якось вона зробила собі перуку з водоростей. Дивиться на своє відображення у воді і думає: «Яка ж я красива! Ні у кого такої зачіски немає».

На вулиці пройшов дощ. Маленький дощової черв'ячок перший раз вийшов на прогулянку. Він знайшов найбільшу калюжу і почав в ній плавати - туди-сюди.

У бегемотика Бома з’явилася нова звичка – їсти у ліжку. То перед сном шматочком хліба поласує, то печиво погризе, лежачи під ковдрою.

Їжачок Юпі полюбляв гуляти на квітковій галявині. Особливо йому подобалася квітка з пелюстками бузкового кольору. Вона була такою красивою та тендітною. Їжачок Юпі милувався нею, казав їй компліменти про те, яка вона гарна. А ще їжачок проганяв від квітки шкідливих комах та приносив для неї воду в горіховій шкарлупці, щоб вона не засохла.

Коли маленький Павлуша себе погано поводив, мама ставила його в куточок в коридорі – щоб він подумав над своєю поведінкою. Чому в коридорі? Тому що там не було нічого цікавого, щоб могло відволікти хлопчика від важливих роздумів. Бувало, Павлуші довго доводилося обмірковувати свою погану поведінку, тому він не любив стояти в куточку. «Що ж ти, Павлушо, такий неслухняний?», - казала хлопчику бабуся, яка приходила у гості та часом бачила, як він стояв у кутку.