В одній незвичайній країні жив чоловічок Обіцяйло. Його так звали, бо він багато чого та багато кому обіцяв. Наприклад, він обіцяв батькам пофарбувати паркан, але так цього і не зробив. Він обіцяв сусідам не вмикати гучну музику ввечері, але все одно вмикав. Він обіцяв собі навчитися кататися на велосипеді, але досі так цього і не вмів. Обіцяйло навіть мав звичку обіцяти іншим те, що від нього не залежало. Наприклад, він пообіцяв дітям у дворі:

У хлопчика Максима з’явилася погана звичка – розкидати свої речі по всій квартирі.

Наприклад, прийде Максим зі школи, жбурне куртку на тумбу в коридорі, портфель – на підлогу, а штани та сорочку – на перший зустрічний стілець. Ось так, Максимові речі можна знайти будь-де, але не на своїх місцях.

Жило-було маленьке мишеня на ім'я Шуршеня. Воно було розумненьким, красивим і добрим, але іноді неслухняним. Наприклад, йому подобалося тікати від мами мишки під час прогулянки. Мама мишка вчила Шуршеня, що на вулиці потрібно бути уважним, перебувати поруч з мамою або так, щоб мама його бачила. Інакше можна потрапити під машину, або спіткнутися і розбити собі ніс, або зачепитися хвостиком.

В одному дворі жило-було цуценя. Одного разу воно вирішило, що йому потрібен хазяїн.

«Буду дружити з ним, захищати його», - мріяло цуценя. Тільки де ж знайти свого хазяїна?

Жили-були дві сестри-близнючки, Лія та Мія. Дівчатка були схожими між собою, як дві краплі води. Лише батьки розрізняли їх з першого погляду, а всім іншим потрібен був час, щоб розібратися, хто з дівчат Лія, а хто Мія. А ось за характерами Лія та Мія були зовсім різні.

Король Довгобород керував своїм королівством Томір протягом довгих-довгих років. З кожним роком його борода ставала довшою, а королівство - сильніше і могутніше. Інші королівства поважали Томір, а деякі хотіли його завоювати, але нічого у них не виходило.

Якось гном зібрався на ярмарок до центру міста – купити собі нові штани та смаколики. Дивиться, а його велосипед весь у бруді.

Мавпа Моня жила в тропічному лісі і мріяла стати лікарем. «Буду лікувати хворих звіряток, радіти, коли вони знову стануть здоровими і веселими, і за це все мене будуть поважати», - мріяла Моня.

В одному селищі жила зла чаклунка Гартелла, яка тримала в остраху всіх мешканців. Чим більше люди її боялися, тим сильнішими ставали її чари, і тим більше капостей вона могла заподіяти. Та нарешті мешканці селища втомилися жити в страху і вирішили, що більше не боятимуться Гартеллу. Вони домовилися не розмовляти з нею і не розбігатися, коли вона з’являється серед людей, а просто не звертати на неї увагу. Адже люди знали - якщо ніхто не буде боятися чаклунку, то її чари зникнуть.

Присвячується хлопчику Андрію

У великому зеленому місті жив хлопчик Андрійко. Були у Андрійка незвичайні друзі – жучки сонечки.