В коробці з олівцями жив чорний олівець-забіяка. Часом він робив усілякі капості, наприклад, малював чорні плями на чужих малюнках. Або навмисно дряпав папір своїм гострим носом.

У першокласниці Кіри було завдання написати в прописах слово «хлопчик». Однак Кіру того дня вкусила невидима, але настирна казкова мушка-лінивка. І замість того, щоб написати, дівчинка намалювала в зошиті хлопчика: голова – це коло, тулуб – це овал. Ручки та ніжки – чотири відрізки. Крючечки на голові – то волосся, ну і, звичайно, очі, ніс та ротик.

Через цю колискову ми можемо висловити свою любов до наших дітей. Любіть їх і не забувайте говорити їм про це.

«Морозива багато не буває», - міркував дракончик на ім’я Дро, доїдаючи восьмий кілограм холодних ласощів.

Ой, як же він помилявся! Приємне відчуття від смаку змінилося неприємним усвідомленням, що тепер у дракона зовсім не виходить випускати вогонь з пащі. І горло нестерпно боліло.

Матвійкові на честь Дня народження подарували крутезний іграшковий автомобіль. Інерційний, з великими, мов справжніми колесами. Його дверцята та багажник могли відкриватися, а якщо натиснути на кнопку, то під час руху машинка світила фарами і видавала гучне «бі-бі».

Далеко в лісі жила стара зла чаклунка Гидота. Колись у молоді роки вона робила людям багато поганого. Але чим старшою ставала, тим менше в неї залишалося сил на чаклунство. Нарешті, Гидота стала такою старою, що навіть дрібні пакості забирали в неї багато сил.

У звичайному казковому місті жив чоловічок на ім’я Навпакун. Насправді його звали Роні. Однак через його погану звичку – говорити все навпаки, до нього причепилося прізвисько «Навпакун».

Якось зимового дня діти весело грали у сніжки. Та одна сніжка виявилася не звичайною, а чарівною – взяла і втекла від них. Вона покотилася просто до лісу.

До Нового року залишалося зовсім небагато часу. У будинку Діда Мороза все було готове до свята, а сам він збирався у дорогу з мішком подарунків.

Та за день до Нового року Дід Мороз одержав несподіваний лист.

Високо в небі, поміж хмар та вітрів, жив маленький Сніжок. Змалечку він поглядав з неба на землю та мріяв:

- От би скоріше мені вирушити на прогулянку - на землю, до людей.

- Почекай трошки, - відповідав йому дядько Вітер, - Ще треба підрости.