Далеко у старому темному лісі жив-був Бабайко. Його домівка була так глибоко у лісі, що за все своє життя Бабайко бачив людей лише декілька разів. Навіть вовки та дикі кабани рідко заходили до нього. Якось Бабайці стало сумно самому, а ще дуже захотілося стати відомим. Він не вигадав нічого кращого, ніж піти до людей та налякати їх.

У магазині на полиці жили-були подушки. Одні великі, інші зовсім маленькі, одні білі, інші з малюнками. Одні м’якіші, інші більш пружні. Подушки були різними, але кожна по-своєму гарна. Коли якусь подушку купували, на її місце приносили нову, і вони разом чекали на своїх покупців. Однак жила серед подушок одна така, яку довго ніхто не купував.

Якось біля озера павучок побачив равлика та вирішив з ним познайомитись.

- Привіт, равлику, - сказав павучок. – Куди йдеш?

- Просто так, гуляю лісом, - відповів равлик.

- А можна й я з тобою просто так погуляю лісом? - запитав павучок.

- Ну, погуляй. Тільки ми, равлики, пересуваємося повільно. А я за характером не дуже балакучий. Боюся, тобі зі мною буде нецікаво.

Жила на озері жаба. Якось вона знайшла на березі газету, стрибнула на неї та сидить. Повз пролітала ворона. Вона побачила жабу, що сидить на газеті, та запитала в неї:

Дев'ятий клас – це один з найскладніших періодів у житті школярів. У дев'ятому класі багато хто зі старшокласників серйозно замислюється про вступ до коледжів. Це означає, що підлітки живуть в ритмі нескінченних факультативів, занять з репетиторами та в очікуванні здачі тестів. Постійний стрес – це далеко не найкращий напарник для підлітків. Саме тому в дев'ятому класі варто приділити особливу увагу якості підручників, за якими займаються випускники.

Жив-був хлопчик Миколка. У Миколки було багато іграшок, якими він залюбки грався, а ось збирати на місце не любив. Мама просила Миколку щоразу після гри складати іграшки в коробку. Та хлопчик не розумів: навіщо складати іграшки, якщо згодом він знову буде ними гратися.

Бегемотик Боня, що жив у зоопарку, цього вечора ніяк не міг заснути. Він довго крутився на своєму місці, закривав та відкривав очі, та сон не приходив до нього. Аж ось Боня згадав: кажуть, щоб скоріше заснути, треба порахувати слоненят.

Маленька мавпочка взяла погану звичку насміхатися над слоником через його довгий ніс та величезні вуха.

Жив-був їжачок Льока, який весь час щось плутав. Наприклад, біжить Льока повз мишки, а йому здається, що то не мишка, а камінчик. Ось їжачок не вітається з нею, а мишка ображається і вважає Льоку нечемним. Буває й навпаки: побачить їжачок пеньок та подумає, що то малий кабанчик присів відпочити. Каже: «Привіт, кабанчику». Пеньок, звичайно, мовчить у відповідь, а ось горобець, що це побачив, сміється з Льоки так, що ледь з гілки не падає.

На Альошиному столі в коробці жили-були кольорові олівці. Альоша щодня залюбки малював олівцями, поки їхні носики зовсім не потупилися. Хлопчик полінувався підточити свої олівці, і тепер вони залишилися без улюбленої справи.